Коли В. І. Ленін через тяжку хворобу залишив держав-ні справи, він поспішив викласти партії свої нові погляди на кооперативну форму власності при соціалізмі. Продиктована на початку січня 1923р. стаття «Про кооперацію» починалася з найважливішої тези: у непі Радянська влада зробила поступку селянину як торговцю; саме з цього ви-пливає (зворотно тому, що думають) гігантське значення кооперації. Саме в коопера-ції, заявив Ілліч, знайдено міру поєднання приватного інте-ресу з інтересами держави, міру підпорядкування приват-ного інтересу загальним інтересам, яка раніше була каме-нем спотикання для багатьох і багатьох соціалістів. Звідси випливав висновок першорядного значення: в умовах дик-татури пролетаріату просте зростання кооперації тотожнє зростанню соціалізму. «А лад цивілізованих кооператорів,- уточнював Ілліч,- при суспільній власності на засоби вироб-ництва, при класовій перемозі пролетаріату над буржуа-зією - це є лад соціалізму». Жодної різниці між коопера-тивною і загальнонародною формами власності у державі диктатури пролетаріату він не бачив.

Ідея про сумісність товарно-грошових відносин з соціалізмом є вагомим внеском Леніна у марксистське вчення.

ВІДСТУП ВIД ЛЕНІНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Впроваджена В. І. Леніним нова економічна політика — явище складне. В її основі — заміна продрозкладки подат-ком, дозвіл вільного продажу селянами товарних лишків, допущення в економіку приватного капіталу. Тривалість цих заходів визначалася часом існування багатоукладного гос-подарства. Проте в непі була ще одна важлива грань: запровадження вартісних, товарно-грошових відносин безпосе-редньо в економіку соціалістичного сектора, відмова від военно-комуністичної моделі соціалізму, яка склалася в роки громадянської війни. У цьому розумінні тривалість непу не може лімітуватися рамками перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Хоч Ленін не встиг теоретич-но обгрунтувати новий погляд на соціалізм, у практичній ді-яльності Радянського уряду з 1921р. було взято курс на відмову від воєнно-комуністичних методів управління під-приємствами, на заміну їх методами економічними, госп-розрахунковими.

Однак і в практичній сфері Ленін не встиг реалізувати всі задуми. Зокрема, залишилася на папері думка про те, що госпрозрахункові трести цілком відповідають за без-збитковість своїх підприємств, а збанкрутоввні підприємства підлягають закриттю. Ця ідея є основополож-ною в сучасній економічній реформі. В документі червне-вого (1987р.) Пленуму ЦК КПРС вона сформульована таким чином: держава не відповідає по зобов'язанням під-приємств. Нереалізований залишився і законопроект про внесення в бюджет процентних відрахувань з основних і оборотних капіталів госпрозрахункових трестів. При Леніні, у жовтні 1922р., Раднарком двічі розглядав його, щоразу виносячи позитивний висновок. За розпорядженням Воло-димира Ілліча 10 квітня 1923р. Рад-нарком за поданням Каменева затвердив цей документ. Однак законопроект про процентні відрахування з трестів-ських капіталів не знайшов у ньому місця, що означало від-мову від самофінансування трестів і повного госпрозрахун-ку. Замість плати за ресурси в бюджет почали відрахо-вувати промисловий податок, потім податок з обороту, тоб-то платежі, які не мали прямого зв'язку з результатами внутріпромислового господарювання. В них через відхилен-ня цін од вартості акумулювалися нагромадження інших га-лузей. Отже, з 1923р. оформилася залежність майбутнього розгортання промисловості (індустріалізації) від бюджету.

Цей принциповий відступ від ленінської економічної по-літики відбувся непомітно як для сучасників, так і для іс-ториків. В обрисах соціалізму, що будувався, знову стали помітні воєнно-комуністичні риси.

Яскравим прикладом зростаючого в народному госпо-дарстві впливу адміністративного начала служить зовні непо-мітна трансформація ленінського плану кооперування на-селення. Лозунг колективізації сільського господарства залишився актуальним. Відбувався поступовий процес одержавлення кооперативних об'єднань і систем.

Оскільки промисловість «посадили» на бюджет, треба було вишукувати новіі джерела бюджетних доходів. Ще во-сени 1923р. відновили горілчану монополію. В. І. Ленін, як відомо, був противником продажу спиртних напоїв. Намагаючись пояснити продаж го-рілки, Сталін вказав на таку причину: «Здобути необхідні оборотні кошти для розвитку нашої індустрії». При цьому він додавав, що горілчана монополія, яка дала у 1927р. по-над 500млн. Крб. доходу, є тимчасовим заходом. Проте у 1930р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одержав 2,6млрд., а в 1934 - 6,8млрд. крб. Якщо промисловість стала залежною від бюджету, то сам бюджет попав у за-лежність від горілки.

У травні 1922р. В. І. Ленін запросив на посаду заступни-ка наркома фінансів відомого йому з часів підпілля здібно-го господарника М. К. Владимирова, який працював нарко-мом продовольства України. Перед ним ставилося конкрет-не завдання - зупинити інфляцію і здійснити грошову реформу. Працівники Наркомфіну спра-вилися з дуже важким завданням. У жовтні 1922р. в обігу з'явилися забезпечені золотом банківські білети 10-карбованцевої вартості, які через червоний колір купюри стали зватися червінцями. У 1924р. знецінений «держзнак» вилу-чили з обігу, грошова реформа завершилася, перші партії червінців з'явилися на зарубіжних валютних ринках. Та кон-вертована валюта виявилася незручною для командно-адміністративної системи управління. У 1926-1928рр. було здійснено заходи, щоб перетворити червоний карбованець у внутрішню валюту i це дало можливість покрива-ти фінансові прориви найпростішим шляхом - за рахунок паперово-грошової емісії.

Проте ні горілчана монополія, ні емісія не могли бути головним джерелом доходів бюджету. Ця роль завжди на-лежала сільському господарству. Випробували й відповідний механізм вилучення селянських коштів. Селянство сплачує державі не тільки звичайні податки, прямі і посередні, але воно ще переплачує на порівняно високих цінах на товари промисло-вості - це, по-перше, і більш або менш недоодержує на цінах на сільськогосподарські продукти - це, по-друге.

З приводу розриву в цінах, або, як тоді казали, розхилу «ножиць цін», у колективному керівництві партії розгоріли-ся дискусії. Л. Д. Троцький, Л. Б. Каменєв і Є. Г. Зинов'єв вважали, що з селян треба брати багато, аби забезпечити