Щоправда, кількість сільських членів партії швидко зрос-тала. Так, селян, прийнятих до лав КП(б)У, збільшилося з 4 тисяч у 1929р. до 39,6 тисячі у 1932-му. Проте сільські осеред-ки не виросли кількісно адекватно прийому. По-перше, се-ред них процент виключених з партії під час чистки 1929-1930рр. складав 16,2 (по виробничих осередках міста - 8,8). По-друге, політичний рівень нового поповнення був низький. До того ж масовий прийом погіршив пропорції між членами і кандидатами партії. На початок 1932р. сіль-ська партійна організація України на дві третини складала-ся з кандидатів.

У лютому 1931р. ЦК партії прийняв «Положення про осередок ВКП(б) у колгоспах». Відповідно до нього сільські осередки в районах суцільної колективізації обов'язково мали бути перетворені на колгоспні. Однак приблизно з 30 тисяч самостійні осередки мали тільки 4767 колгоспів. Не маючи можливості спира-тися на сільські осередки при розв'язанні питань виробни-чого характеру, районні комітети партії діяли через упов-новажених, котрі виїжджали на села проводити чергову кампанію. У доколгоспному селі такий метод роботи себе виправдав, але в нових умовах він став явно неефектив-ним.

Відрив безпосередніх виробників від засобів виробни-цтва відсував на задній план віковий досвід селянського господарювання, а методи колективної організації праці не могли бути засвоєні без допомоги іззовні, з боку робітни-чого класу. Життя показало: найкраща організаційна фор-ма участі робітників у налагодженні колективних методів господарювання на селі - державні машинно-тракторні станції. Можна сказати, що МТС являли собою інтегральним елемент колгоспного ладу, без якого колективне господа-рювання на селі існувати не могло, їх мережа швидко роз-вивалася. Активно впливати на організаційно-господарське зміцнення колгоспів МТС ще не могли. У пер-шій п'ятирічці розв'язувалися питання, пов'язані з форму-ванням трудових колективів, одержанням, розміщенням і освоєнням техніки, налагодженням виробничих зв'язків з колгоспами.

На відміну від інших районів країни на становищі в сіль-ському господарстві України дуже позначилася чехарда з адміністративно-територіальним поділом. XVI з'їзд партії вирішив спростити систему управління за рахунок ліквідації окружної ланки. Проте на Україні областей тоді не існувало. Замість того, щоб утворити їх шляхом укрупнення округів, рішення з'їзду тут виконали буквально. В результаті виникла дволанкова система управ-ління: центр-район. З вересня 1930р. територію УРСР розподілили на 503 адміністративні одиниці, якими керува-ли безпосередньо з Харкова: Молдавську АРСР, 18 міст центрального підпорядкування і 484 сільські райони. Управляти такою кількістю районів а одного центру було немож-ливо. 3 лютого по жовтень 1932р. в республіці відбувався непростий процес організації областей. Апарат обласних організацій тільки формувався і ситуацією на місцях не во-лодів, тоді коли обтяжливі для центру прямі зв'язки з сот-нями районів фактично припинилися.

При аналізі причин дезорганізації колгоспного виробни-цтва не можна відкидати неготовності основної маси кол-госпників до колективної праці. І все ж безуспішність спроб реалі-зувати в масовому масштабі заходи щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів, які добре себе заре-комендували в передових артілях, пояснювалася, насампе-ред, не особливостями селянської психології, а руйнівним впливом продрозкладки.

З одного боку, селяни не могли почувати себе господа-рями у власному колгоспі, тому що вироблена колективною працею продукція не ставала власністю колективу. З іншо-го боку, вони знали, що колгоспи утворені шляхом об'єд-нання їхніх власних засобів виробництва. Колізія розв'язу-валася просто: колгоспники починали забирати продукцію, вироблену в громадському господарстві, до її оприбуткуван-ня і вивозу. Такі дії кваліфікувалися як крадіжка. За свід-ченням М. М, Хатаєвича, у 1932р. крадіжками займалися від 85 до 90% колгоспників. Крали, щоб забезпечити себе продуктами харчування або щось заробити продажею. На ринку, який «існував практич-но нелегально, ціни на продукцію сільського господарства до кінця першої п'ятирічки зросли в 30 разів. Зрозуміло, що для колгоспів, колгоспників та одноосібників не існува-ло питання, чи здати вироблену продукцію державі за ціна-ми, що майже не змінилися з 1927-1928рр., чи зробити спробу реалізувати її на ринку.

Замість того, щоб покінчити з виробничими відносина-ми, які змушували колгоспників красти власну продукцію, Сталін та його найближче оточення обрали шлях репресій. Хоч давно вже було оголошено про ліквідацію куркульства як класу, Молотов знову заговорив про загрозу з боку кур-куля, який нібито організовував на селі розкрадання хліба та іншого колгоспного добра, аби шкодити громадському господарству колгоспів, виконанню ними державних завдань. 22 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прий-няли постанову «Про боротьбу з спекуляцією».

Руйнівний вплив продрозкладки на продуктивні сили сільського господарства повною мірою виявився 1931р., коли в колгоспи об'єдналася більшість сільського населення України. Однак дезорганізація і деградація громадського виробництва колгоспів не позначилася на поставках державі: їх стягували залізною рукою. Зате рівень життя колгоспни-ків, який залежав від «залишкового» принципу оплати праці (поставки державі - перша заповідь!), катастрофічне зни-жувався. Уже в перші місяці 1932р. в багатьох сільських районах вичерпалися запаси продовольства, насамперед хліба. Над колгоспниками зависла загроза голоду.

Справді, в сільському господарстві України спостерігав-ся катастрофічний стан. Посівна кампанія затяглася до кінця червня і все ж недосіяли понад 2млн. гектарів, відведені під чорний пар площі перетворилися на розсадник бур'янів. Через те, що просапних культур не обробляли, частина посівів загинула. На