повинна була взяти з селянського сектора 131 млн. пудів хліба. За три місяці за-готівель, з листопада 1932р. по січень 1933р. вона змогла вилучити тільки 89,5 млн. пудів. У наступні три місяці (лю-тий-квітень 1933 року) в республіку повернулося у вигля-ді насіннєвої, фуражної і продовольчої позичок 34,3 млн. пудів. Отже, фактично вилучили взимку 55,2 млн. пудів. Якщо розкласти цей хліб на 25 млн. сільських жителів, що проживали в республіці на початок 1933р., то на кожного припаде трохи більше двох пудів. Співставимо ту цифру з піврічним, до нового урожаю, продовольчим фондом сіль-ського населення за діючими тоді нормами: по вісім пудів на кожного, тобто 200 млн. пудів, 3 цього випливає, що при-пинення заготівель у жовтні 1932р. не відвернуло б голоду. Зрозуміло й те, що хлібозаготівлі за умов, коли на селі гостро не вистачало хліба до нового врожаю, були найстрахітливішим злочином Сталіна та його найближчих співробітників у партійно-державному керівництві.
Постає непросте запитання: надзвичайна комісія керувала, а діяли безпосередні виконавці - сотні й тисячі партійних, радянських, господарських працівників. Ці люди не могли не бачити на власні очі трагізму ситуації, що скла-далася. Чи були вони тільки гвинтиками бездушної держав-ної машини?
Так, декотрі робили кар'єру, «працювали» не за страх, а за совість. Проте більше було таких, хто в міру своїх сил, відкрито чи приховано саботував вказівки з центру.
Для порайонної розкладки хлібозаготівельних планів ви-магалися дані про посівні площі і врожайність. Відповідний документ підписувався першими особами керівної районної ланки: секретарем райпарткому, головою райвиконкому, головою районної контрольної комісії, начальником райземвідділу і начальником райвідділу ДПУ. Ця своєрідна кругова порука мала на меті перешкодити подачі занижених да-них. І все ж районні працівники мали мужність колективно візувати фальсифіковані дані, щоб послабити тягар продрозкладки. У 1931р. після перевірки районних відомостей хлібозаготівельні плани істотно збільшилися в 153 районах (тоді на Україні існувало близько 400 районів).
Для 1932р. такі узагальнюючі дані невідомі. Є, однак, свідчення Сталіна про те, що саботаж хлібозаготівель набув повсюдного характеру. На січневому (1933р.) об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) він з убивчою іронією говорив: «Наші сільські комуністи, принаймні більшість з них... ста-ли боятися того, що селяни не догадаються придержати хліб для вивозу його потім на ринок по лінії колгоспної торгівлі і, чого доброго, візьмуть та й здадуть увесь свій хліб на елеватори».
Немало керівників під власну відповідальність припиня-ли вивозити хліб, тому що це були не товарні, а продовольчі запаси.
Заяви місцевих керівників на адресу надзвичайної комі-сії про відсутність резервів залишалися безрезультатними.
Щоб придушити опір вивозу хліба з голодуючої місце-вості, надзвичайна комісія широко застосовувала репресії. У листопаді 1932 р. при Наркоматі юстиції УРСР і в облас-тях утворили спеціальні групи, цілодобово пов'язані з хлібо-заготівельними органами.
Комісія Молотова не приймала власних постанов, а дія-ла від імені партійно-державного керівництва республіки. Діяльність її розпочалася з прийняттям постанов ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УРСР від 20 листопада 1932р., май-же ідентичних за змістом і під однаковою назвою - «Про заходи по посиленню хлібозаготівель». Постановами перед-бачалося, що в артілях, де під час жнив допускали авансу-вання колгоспників понад встановлену норму (15 % від фактичного обмолоту), мають організувати повернення не-законно розданого хліба. Вводилася практика натуральних штрафів (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими про-дуктами - на випадок відсутності запасів зерна) колгосп-ників та одноосібників - боржників по хлібозаготівлях. Ключовим серед репресивних заходів був дозвіл райвикон-комам перераховувати в хлібозаготівлю всі створені в кол-госпах натуральні фонди - насіннєвий, продовольчий і фу-ражний. Цей пункт мав застереження відносно вилучення насіннєвих фондів: тільки з санкції облвиконкомів у кожно-му окремому випадку. Подальші події показали, що його внесли до тексту постанови з ініціативи керівників респуб-ліки.
На додаток до цього застереження, якого могли не зро-зуміти надто «старанні» місцеві працівники, Політбюро ЦК КП(б)У 29 листопада прийняло постанову, розіслану об-комам і райкомам у формі інструктивного листа за підпи-сом С. В. Косіора. В ньому зазначалося: «Просто і механіч-но вивозити всі фонди в хлібозаготівлю є зовсім неправиль-ним і неприпустимим. Особливо це неправильно стосовно до насіннєвого фонду. Вилучення колгоспних фондів та їх перевірка повинні здійснюватися не огульно, не повсюдно... Вивіз хоча б частини посівного матеріалу повинен допуска-тися тільки в особливо виняткових випадках з дозволу об-комів партії».
Останньої декади грудня на Україну приїхав Каганович - обстежити хід хлібозаготівель. Він повідомив, що ЦК ВКП(б) скасував постанову ЦК КП(б)У від 18 листопада про невивіз насіннєвих фондів «як рішення, що послаблює наші позиції в боротьбі за хліб». ЦК КП(б)У змушений був відкликати інструктивний лист від 29 листопада.
Патологічна жорстокість, виявлена в ході хлібозаготівель на Україні Молотовим і Кагановичем, підхльостувалася без-посередньо Сталіним.
Села, які мали особливо велику заборгованість по хлі-бозаготівлях, заносилися на «чорну дошку». Статут «чорної дошки» означав фактичну блокаду: селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було продовольчих запасів, люди гинули голодною смертю.
Під виглядом перешкодити «незаконній» торгівлі хлібом на ринку, комісія Молотова перевела на блокадне станови-ще всю Україну. Лише з 15 грудня 1932р. було дозволено продавати гас, сірники та інші промтовари у селах, за ви-нятком 82 районів п'яти областей, які найбільше заборгува-ли по хлібозаготівлях.
Якою мірою голод був пов'язаний з експортом хліба? Є немало людей, які вважають експорт причиною його. Од-нак тут більш складні причинно-наслідкові зв'язки. В основі їх - продрозкладка.
Вилучення максимальної кількості колгоспного хліба ме-тодами продрозкладки на перших порах