Куліш, Л. Понг, Ю. Яновський) утворили елітарну літературну організацію «Вапліте» (Вільна академія пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим. Стурбовані тим, що просвітянський характер «Плуга» лише поглиблює український провінціалізм, Хвильовий та його товариші поставили перед українським письменством вимогу досягти літературної та художньої довершеності. Вони закликали до орієнтації на Європу й на традиційні джерела світової культури, до незалежності української культури від Москви.
Противниками «Вапліте» були не лише прихильники «Плуга». 3 критикою її виступило керівництво КП(б)У. Навіть Сталін указав на небезпеку поглядів М. Хвильового. Для боротьби з поширенням буржуазно-соціалістичних ідей в літературі в 1927 р. було утворено про радянську організацію ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) i посилено контроль компартії за літературною діяльністю.
Всього в Україні в 20-х роках діяло понад 40 літературно-художніх організацій, була серед них організація, створена вихідцями із Західної України, які емігрували на Наддніпрянщину, «Західна Україна». Перші п’єси поставив у своєму славетному театрі «Березіль» Л. Курбас. У новій тоді галузі кінематографії - світової слави зажив О. Довженко.
Крім літературно-художніх в середині 20-х poкiв в Україні існувало 16 різних добровільних товариств i організацій, які об’єднували людей за інтересами, наприклад: «Техніка - масам», «Геть неписьменність», «Друзі радіо» i ін
Експеримент i новаторство поширилися також i в освіті. Поставивши метою збудувати новий соціально економічний устрій, радянський уряд сприяв створенню нових типів шкіл i підходів у викладанні, що прискорило б розрив із «буржуазним минулим». Радянська педагогія обстоювала необхідність пов'язувати освіту з прищепленням людині комуністичних цінностей ідеології. Тому згодом. у школах було запроваджено програми, в яких особливе значення надавалося поєднанням праці й навчання колективному навчанню й технічній освіті.
Водночас до ,другорядних було віднесено гуманітарні дисципліни и цілком. заборонено вивчення основ релігії. Здобували популярність теорії знаменитого педагога А. Макаренка, що вважав оточення вагоміше у розвитку дитини, ніж спадковість.
Очевидним було те, що урядові вдалося зробити освіту доступною, ніж будь-коли. Навчання у загальній семирічній школі, а також у професійно-технічних i середніх учбових закладах було безплатним, причому до нього широко заохочували дітей селян i робітників. Завдяки цьому вже між 1923 i 1925 рр. чисельність школярів в Україні зросла із 1,4 млн. до 2,1 млн. Відповідно рівень письменності у 1920-i роки виріс із 24 до 57%. Однак, неписьменними ще лишалися мільйони дорослого населення i понад 40% дітей шкільного віку. Тому в 30-i роки робота по лікнепу продовжувалось. До Великої Вітчизняної війни вона не була закінчена.
Великих змін зазнала також вища освіта. Університети були реорганізовані в численні інститути народної освіти (ІНО) медичного, фізичного, технічного, агрономічного, педагогічного профілю, які готували спеціалістів вищої кваліфікації. Хоч за навчання в більшості цих інститутів треба було платите дітей бідних селян i робітників, що становили більшість студентів, всі оплати звільняли. Наприкінці 20-х років в інститутах України навчалось майже 40 тис. студентів, з них українці становили 53%, росіяни - 20%, євреї -22%.
1920-i роки стали періодом відродження науки в Україні. Прагнучи продемонструвати свою прогресивність, радянський уряд сприяв розвиткові науки. У 1919 р. він не лише кооптував створену в Києві уря-дом Скоропадського Академію наук, а й навіть оголосив її своїм дітищем. Під впливом цих змін, повертається на Україну патpiapx української науки М. Грушевський так само зробили й багато інших учених, які проживали за кордоном чи в Західній Україні.
Першим президентом Академії став славетний вчений В. Вернадський, дуже багато зробили для її розвитку С. Єфремов, А. Кримський.
Великим досягненням України в 20-х роках першої половини 30-х poків був розвиток культури національних меншостей, які населяли республіку. Тут особлива заслуга НКО України на чолі з Скрипником. 3 1924 до 1939. років працювала в республіці національна комісія по справах неписьменності. Результатом її роботи зусиль уряду України було створення 12 національних районів: німецький, болгарський, польський, 600 національних сільрад, з них 167 російських, 153 німецьких, 115 польських, 86 єврейських i ін.
Вже в 1931 р. із 380 районів України 25 були національними, на території яких працювали 995 національних сільрад де діловодство велось рідною мовою.
В 1925 р. на Україні працювало 255 польських шкіл, 324 єврейських 53 єврейських робітничих клубів, 12 польських, 6 латинських, 56 німецьких будинків культури, 16 німецьких хат-читалень i т.д.
Все це були позитивні результати українського відродження 20-х років. Однак, це було лише домінуючою тенденцією, а не загальнодержавною. Вже з са-мого початку 20-х років старі методи насилля i адміністрування часів воєнного комунізму поступово починають відроджуватись в Україні i в кінці 20-х років проходить різкий поворот в житті республіки. Період відносної децентралізації в культурі, свободи думки та творчості завершується. Поступово проходить злиття культур, уніфікація освіти, зниження рівня системи освіти національних меншостей. Цей поворот остаточно завершився в 1933 р., коли населенню України бу-ло зламано національний хребет не тільки фізично з допомогою голоду, але й пройшов злом духовний.
В ocвiтi вводиться єдиноначалля, єдині підручники, навчальні програми. Уніфікується наука, в ЦК КП(б)У створюється спеціальний відділ культури i пропаганди, який бере в свої руки все духовне життя країни. В 1933 р. в ЦК КП(б)У та обкомах партії створюються відділи шкіл. В 1934 р. були ліквідовані вci письменницькі організації, створюється єдина спілка письменників, панівним літературним методом зображення дійсності стає «соціалістичний реалізм».
Враховуючи те, що ставлення до українізації серед комуністів у значній мірі було ворожим i зневажливим, швидко відбувається процес її