В ході розкуркулювання зі шкіл було вигнано тисячі i тисячі дітей «куркулів», дітей священиків. Розпочалось варварське руйнування пам'яток минулого: в 30-і роки було зруйновано в Києві Михайлівський Злотоверхий собор (XII століття) церкву Богородиці Пирогощі (ХІІ ст.), Нікольський військовий собор (XVII ст.) ін. Розпочалась нічим не оправдана антирелігійна боротьба. Особливо ці процеси набули масового розмаху в час насильницької колективізації.

«Саморозпустилась» Українська Автокефальна Православна Церква, її ієрархи на чолі з митрополи-том по звинуваченню в співучасті по справі «Спілки Визволення України» були репресовані. Якщо за 1924 - 29 рр. в Україні закрито 364 молитовні будинки, то протягом тільки листопада-грудня 1929 р. - січня 1930 р. - 202. На 1936 р. в Україні припинили свою роботу 78—80% наявних церков. Після 1935 р, в Києві, зокрема, залишилось лише 2 невеликі церкви.

Механізм репресій, який роздавив Україну, пройшовся по працівниках культури найважче. В республіці було репресовано 40% вчителів що становить коло 56 тис. чоловік. Деякі педагоги доведені до відчаю трав лею та цькуванням закінчували життя самогубством. Був відсунутий від роботи А. Макаренко за свою «ідеологічно шкідливу» педагогічну теорію.

Були організовані публічні масові політичні процеси над інтелігенцією України з метою зламати їx, залякати i по слушно поставити на службу новому режиму. Перший такий показовий процес був інсценований у Києві в 1921 р. по справі ЦК Української партії есерів, в основному судили тут інтелігенцію потім в 1926 р.- суд в Києві над меншовиками, де також судили інтелігенцію. Після цього майже щорічно (як за планом) проводились такі акції. Деяку частину українських літераторів i митців «пожаліли» i вислали за кордон. Так протягом вересня-грудня 1922 р. було відправлено з України 300 чол., в 1923 р. - на Північ випровадили на переселення ще 70 чол.

Найбільшим грандіозним політичним процесом над українською інтелігенцією був процес по справі «Спіл-ки визволення України», де було осуджено 45 чол. на чолі з віце-президентом АН України С, Єфремовим, 20 з них були священиками, або їхніми дітьми.

По cпpaвi «Українського національного центру» був заарештований М. Грушевський, потім його «помилували», відправили в Москву і (такий прийом був застосований і до Довженка). Так на Україну відомий учений не повернувся.

В 1934 р. в Києві проходив процес «Білогвардійського терористичного центру», де були засуджені 37 чол., серед них відомі українські письменники родини Крушельницьких, Г. Косинка, Фольківський, Влизько, Буревій. В 1935 р. були арештовані М. Куліш, М. Зеров i iн. Всього протягом 30-х років було арештовано біля 500 літераторів, художників, інших митців, 150 із них загинули. Соловки були перетворені на «центр української культури», сюди були відправлені відправлені, Вороний, Плужник, Зеров, Ірчан, Яворський, художники Пилипенко, Калужницький, скульптор Нищенко, актор Гладков та ін.

На жаль художня інтелігенція сама активно вклю-чалась у провокування репресій, виспівування праці арештантів на Біломор-Каналі, майже вci процеси зра-зу як по команді в газетах друкувались схвальні відгуки відомих діячів культури України, виспівувались дифирамби «вождю народів» Сталіну.

Інтелігенція була розгромлена, деградована, щоби вижити пристосовувалась до страшних умов Сталінської дійсності. Вагомі здобутки в розвитку української культури 20-х років були знищені, деякі з них (створення національних культурно-освітніх закладів, національних вищих навчальних закладів та ін.) втрачені. Дуже багато потрібно працювати новій Українській дер-жаві, щоби зажили ці криваві рани 30-х років.