Боротьба УПА з німецьким окупаційним режимом - України рушили три похідні групи ОУН, організовані, головним чином у еміграції [43, ...

Реферат - Боротьба УПА з німецьким окупаційним режимом

України рушили три похідні групи ОУН, організовані, головним чином у еміграції [43, с. 193], у тому числі спеціальна група у складі 100 осіб з дорученням виголосити Акт відновлення Української держави й організувати державний апарат. Керував групою Ярослав Стецько. Те, що група Ярослава Стецька діяла без відома німців, засвідчують її військові оперативні заходи, захоплення радіостанції у Львові, скликання за лічені години Установчих зборів 42, с. 11]. Вранці 30 червня 1941 р. до Львова увійшов відділ дружини українських націоналістів під командуванням сотника Романа Шухевича. Прибула також група Ярослава Стецька. Їхня поява у Львові ще до вступу сюди німецьких військ пояснювалась тим, що, не отримавши відповіді на свій меморандум від 23 червня, провід вирішив скористатися безвладдям перших днів німецької окупації, щоб проголосити Декларацію про відновлення Української держави і негайно приступити до її розбудови. Керівництво ОУН було переконане в тому, що німці не ризикнуть конфліктувати з українською політичною течією, яка завчасно оголосила себе союзником Рейху. Керівництво ОУН-Б ще вірило, що Німеччина сприятиме соборності українських земель і утворенню незалежної України [45, с. 388]. Захопленій радіостанції присвоїли ім'я Є. Коновальця. Було вирішено скликати ввечері широкі громадські збори в Домі товариства "Просвіта" і там же створити органи державної влади. У зборах взяли участь близько 100 львів'ян, серед них ректор Духовної академії Йосип Сліпий, посадник міста Львова Юрій Полянський, професори, науковці, політики. Я. Стецько прочитав від імені проводу ОУН Акт відновлення Української держави: "Волею Українського народу ОУН під проводом Степана Бандери проголошує створення української держави, за яку поклали голови цілі покоління найкращих синів України... На Західних землях України твориться Українська влада, яка підпорядковується Українському національному урядові, що створиться в столиці України - Києві" [42, с. 17]. Ця подія відбувалася в умовах фашистської окупації і в присутності представників німецького військового командування, з яким націоналісти пов'язували надію на успіх своєї справи у важкій боротьбі проти радянського режиму, встановленого в Україні більшовиками. Тож цілком природно, що в цьому документі є звернення до "Великонімеччини", "що під проводом А. Гітлера творить новий лад у Європі і світі та допомагає українському народові визволятися з-під московської окупації". Саме так і заявила про себе ОУН на українській землі, проголошуючи 30 червня 1941 року у Львові акт відновлення Української Соборної Самостійної Держави і закликаючи "весь український нарід не складати зброю так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава" [1, с. 3]. Невдовзі був затверджений склад Українського Державного Правління в кількості 41 члена правління без заступників і 19 заступників директорів [9, с. 13]. Слідом за проголошенням української державності розпочалася організація місцевої державної адміністрації - cільської, міської, районової, окружної й обласної [3, с. 8-9].

2 липня 1941 року про Акт відновлення української державності стало відомо у Берліні і негайно вжито рішучих заходів з метою ліквідації українського уряду. У Львові німецькі власті викликали голову уряду Я. Стецька, якому було заявлено, що фюрер відкладає вирішення політичних питань, пов'язаних з українською державністю, до кінця війни [40, с. 54]. У зверненні до львів'ян від 5 липня 1941 р. коменданта м. Львова генерала Ренца ні словом не згадується про будь-яку українську владу, створену у Львові. Це питання для німецького командування не існувало [30, с. 76]. Помічник державного секретаря Німеччини вимагав від С.Бандери і членів Українського національного комітету оголосити Акт недійсним. Проте Степан Бандера відмовився зробити це, наголосивши, що "віддаючи накази не спирався на жодні німецькі органи влади й ні на жодні угоди з німецькою владою, а тільки на мандат, який мав від українців" [42, с. 117]. 14 липня 1941 року Альфред Розенберг особисто звернувся до Степана Бандери з листом, в якому вимагав припинити діяльність ОУН і розпустити уряд, але також одержав відмову. Водночас С.Бандера встиг відправити до Львова гінця, з яким передав вказівку своїм організаціям переходити у підпілля.В липні 1941 року гестапо заарештувало С. Бандеру, Я. Стецька, крайовий уряд і 300 членів ОУН. Остання розпочала підготовку до боротьби проти Німеччини, яку ще недавно вважала союзником [ 42, с. 19]. ОУН швидко перейшла в підпілля, тому що гебітскомісари і СД одержали інструкцію безоглядно знищувати членів ОУН, застосовуючи до них гостріші міри, ніж до комуністів, як це сповіщалося в архівних матеріалах "Звіту про діяльність ОУН на східноукраїнських землях"(1941-1943 р.) [6, с. 2-3]. У східних областях - Київській, Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Одеській, Сумській, Харківській та інших було теж закладено підпільні організації ОУН, керовані націоналістами-нелегалами [13, с. 812; 14, с. 258; 15, с. 121; 17, с. 53-54; 43, с. 193]. Були сформовані три похідні групи ОУН на Схід - "Південь", "Північ", "Центр", завданням яких була пропаганда ідеї самостійності України і формування місцевої адміністрації. Фактичні дані про це є у звіті заступника провідника групи "Південь" Тимоша Семчишина, у якому наводяться списки членів груп, що відійшли на схід 17-19 липня 1941 року у різні міста: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Полтаву, Сталіно [10, с. 41-42]. Т. Семчишин сповіщає зокрема, що в одній з місцевостей, на шляху групи "забрав для ОУН дуже важні матеріали (НКВД)" [5, с. 20-21]. Семчишин зазначає, що вже на той час мало місце негативне ставлення німців до членів ОУН [6, с. 2-37, с. 44]. Українські націоналісти розгорнули антифашистську боротьбу і поза межами УРСР-

Сторінки: 1 2 3 4 5