Реферат - Боротьба УПА з німецьким окупаційним режимом
12

на українських етнічних землях (Берестейщині, Пінщині, Холмщині, Надсянні ), а крім того - безпосередньо на території "третього рейху". На це чітко вказують як документи НКВС, так і німецькі документи, зокрема про арешти великої групи бандерівців у Брауншвейгу, Дрездені, Лейпцігу, Берліні, Ганновері, Мюнхені, Відні, Празі, Бреслау, Данцігу, Бремені, Хемніці, Дюссельдорфі тощо [ 44, с. 245].  Незважаючи на переслідування, інколи бандерівці з великим ризиком для життя проводили "відкриті демонстрації своєї націоналістичної непокори". Так, в архівній "Інформації до проводу ОУН у Львові про діяльність українських націоналістів" ми знаходимо опис того, як 27 липня 1941 р. на площі старого замку у Рівному відбулося Свято Української державності, а потім величава маніфестація. Присутніх 10 тис. людей із Рівного і 7-х районів давнього Рівенського повіту. В місті був спинений рух. Німці робили знімки і допомагали бандерівцям робити порядок [8, с. 7].  Упевнившись, що ОУН Бандери готується до збройної боротьби, 25 листопада 1941 р. айнзацкоманда з Києва видала наказ всім постам поліції безпеки і СД у Рейхкомісаріаті Україна, в якому було сказано: "Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання в Рейхкомісаріаті, мета якого - створення Незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту тихцем знищені як грабіжники" [36, с. 169].  Перегляд позиції ОУН С. Бандери щодо Німеччини стався, як відомо, вже на Першій конференції ОУН, яка відбулася наприкінці вересня - на початку жовтня 1941 р. Хоч її рішення не збереглися, проте з окремих документів та за спогадами учасників відомо, що конференція поставила завдання перед ОУН перейти на нелегальні форми роботи і розпочати антинімецьку пропаганду під гаслами боротьби за самостійну Україну, викриваючи гітлерівські плани закабалення України 11, с. 163]. Про зміст бандерівської пропаганди в цей час переконливо свідчать документи німецьких спецслужб.  У повідомленні №8 гітлерівської служби безпеки про антифашистську спрямованість пропаганди українських націоналістів від 28 серпня 1942 року зазначається, що бандерівські пропагандисти поширюють твердження: "Нетривале панування німців розвіяло усі сподівання на суверенну Україну, тому зараз необхідно стати на шлях організованної революції під керівництвом С. Бандери" [ 19, с. 76 ].  У повідомленні №10 гітлерівської служби безпеки про "Діяльність ОУН в Україні" сповіщається про те, що "бандерівський рух зайняв різку позицію проти Німеччини, прагнучи до того, щоб усіма засобами, навіть шляхом збройної боротьби, досягнути незалежності для України" [20, с. 119].  З початку лютого 1942 року, коли розпочався примусовий вивіз українського населення з окупованих територій на працю до Німеччини (за роки окупації фашистами вивезено 2 млн. чоловік) [31, с. 451-452], проти цих кроків гітлерівців вела активну кампанію бандерівська пропагандистська служба.  У повідомленні №7 гітлерівської служби безпеки про антифашистську агітацію українських націоналістів від 20 серпня 1942 року сповіщається зокрема, - "бандерівці наголошують на тому, що німці відправляють українських жінок і дівчат на важкі роботи, як це робили більшовики, які посилали їх у заслання" [18, с. 72-3]. У відповідь німецька каральна машина посилювала репресії проти ОУН обох течій. В березні 1942 р. гітлерівці провели повторні широкомасштабні антибандерівські акції [31, с. 452]. В вересні 1942 р. в концтаборі Аушвіц гітлерівцями забито до смерті двох братів Степана Бандери - Олексу і Василя [31, с. 457]. Гітлерівська служба безпеки неодноразово повідомляла про масові арешти українських націоналістів у Німеччині: 20 листопада 1942 р. [21, с. 15-16], 23 листопада 1942 р. [22, с. 53], 11 грудня 1942 р. [24, с. 25], 6 січня 1943 року [23, с. 60-1], 12 січня 1943 р. [25, с. 32]. З матеріалів, вилучених у арештованих кур'єрів і одержаних під час допитів, було встановлено, що центральний пункт бандерівських груп знаходиться у Львові, а у Берліні знаходився тільки філіал, який керував бандерівцями на території всієї Німеччини. Ці документи також свідчать, що вже у вересні 1941 р. було заарештовано 210 чоловік і в них наводиться великий перелік міст, в яких мешкали бандерівці: Берлін, Бремен, Бреслау, Відень, Веймар, Вюрцбург, Гамбург, Ганновер, Гельдесхейм, Данціг, Дюссельдорф, Карлсруе, Кассель, Кенісберг, Лейпціг, Магдебург, Мюнхен, Нюрнберг, Оппельн, Познань, Потсдам, Прага, Райхенберг, Франкфурт-на-Майні, Франкфурт-на-Одері, Хемниць, Штутгарт [21, с. 15-6]. В квітні 1942 року наступним кроком у розробці програми дій ОУН стосовно становища в Україні стала Друга Конференція ОУН. В її рішеннях говориться про "близьку можливість збройної боротьби за Українську Державність в слушний час", якщо СРСР буде розгромлений або Німеччина виснажиться внаслідок втрат на фронті і внутрішніх потрясінь [32, 34]. Конференція ОУН-Б ухвалила низку рішень про посилення революційної діяльності і роботи по створенню повстанської армії [31, с. 452].  В квітні 1942 року на Волині було організовано перші дві групи самооборони з членів ОУН-Б на чолі з С. Качинським (псевдонім Остап) та І. Перегіняком - Довбенком [ 31, с. 452]. Разом з іншими збройними загонами українських націоналістів, які утворилися в той час, вони прийняли назву Українська Повстанська Армія (УПА). В серпні 1943 року визначилась остаточна структура УПА [31, с. 457].  У середині липня 1942 року Головна команда УПА видала наказ усім своїм "летючим бригадам" негайно розпочати заплановану другу фазу: збройні акції проти гітлерівців не тільки щодо адміністративних органів, а й також у всіх пунктах військово-стратегічного значення, а особливо - у системі транспорту та постачання фронту скрізь - від Чорного моря до Білорусії і Балтики [17, с. 53-4; 27, с. 98; 28,

---

Сторінки: 1 2 3 4 5