Назаренко переїхав до США, де звернувся до імміграційної служби з проханням про надання політичного притулку. Ця подія прискорила розкол у партії "Громада". її колишні члени Ю. Тимошенко та А. Турчинов заснували нову фракцію — "Батьківщина". Розкол відбувся також і у Народному Русі. У лютому 1999 р. було створено фракцію НРУ-2 на чолі з Ю. Костенком. Після трагічної загибелі в автомобільній катастрофі 25 березня В. Чорно-вола майже через тиждень — 2 квітня — лідером НРУ-1 у парламенті став колишній міністр закордонних справ Г. Удовенко.
У березні 1999 р. на установчих зборах Всеукраїнського об'єднання демократичних сил "Злагода" Л. Кравчука, В. Пустовойтенка та І. Плюща було обрано його співголовами. В основу практичної діяльності цього об'єднання було покладено розроблену Кабінетом Міністрів України програму "Україна-2010". 7 квітня Верховна Рада України прийняла постанову про проведення чергових виборів Президента України 31 жовтня 1999 р. Ще раніше (у січні) Верховна Рада України прийняла Закон України "Про столицю України — місто-герой Київ". На основі цього Закону було ухвалено рішення (у березні) про проведення виборів Київського міського голови ЗО травня 1999 р. У цей час, мабуть, не було жодної центристської чи правоцентристської партії, яка б тією чи іншою мірою не переживала розколу у своїх лавах: Народно-демократична партія (НДП), Ліберальна партія України (ЛПУ), Демократична партія України (ДемПУ), Партія зелених України (ПЗУ). При цьому загальним для всіх були не стільки ідеологічні суперечності, скільки, більшою чи меншою мірою, ставлення до діючої влади напередодні президентських виборів. Розколи в партіях призвели до створення нових політичних об'єднань, а також фракцій у Верховній Раді України. Станом на 15 травня 1999 р. у Верховній Раді 14-го скликання замість 8 фракцій стало 13.
На посаду мера Києва (станом на 1 січня 1999 р. у Києві проживало 2 млн 626,5 тис. осіб) претендувало багато кандидатів, серед яких діючий міський голова О. Омельченко, Г. Суркіс (СДПУ(о)), В. Бабич (ВОХ) та ін. Переміг на виборах О. Омельченко.
Початок президентського марафону поклали з'їзди партій та збори виборців, на яких було висунуто багато кандидатів у Президенти України: Л. Кучму (висунутий зборами виборців у м. Києві), П. Симо-ненка (від КПУ), Г. Удовенка (від НРУ-1), Ю. Костенка (від НРУ-2), О. Мороза (від СНУ), Н. Вітренко (від ППСУ), О. Ткаченка (від СелПУ), Є. Марчука (від СДС), М. Габера (від патріотичної партії України), О. Базилюка (від Слов'янської партії), Ю. Кармазіна (від партії захисників Вітчизни), В. Кононова (від ПЗУ), В. Олійника (висунутий зборами виборців у м. Кіровограді), В. Онопенка (від УСДП), О. Ржавського (від Всеукраїнського політичного об'єднання "Єдина родина").
У результаті виборів 31 жовтня у другий тур вийшли Л. Кучма і лідер Комуністичної партії України П. Симоненко. За президентськими виборами спостерігали понад 400 експертів ООН, ОБСЄ, Ради Європи та ін.
Другий тур виборів відбувся 14 листопада 1999 р. Перемогу здобув діючий Президент Л. Кучма.
Підсумки президентських виборів в Україні засвідчили поразку правоцентристських партій, а також те, що організованих політичних сил нелівої орієнтації у країні немає й існування легальної могутньої комуністичної опозиції для більшості суспільства апріорно неприйнятне. Отже, проголосувавши за Л. Кучму, народ проголосував за незмінність курсу, обраного Україною в грудні 1991 р.
Виборча кампанія відбувалась у складній економічній та політичній обстановці в країні. Так, індекс інфляції станом на 1 травня 1999 р. підвищився на 5,9 %. Верховна Рада України 20 травня прийняла постанову за підсумками звіту Кабінету Міністрів України про виконання Державного бюджету за перший квартал 1999 р. У ній, зокрема, наголошувалося: урядом не забезпечено виконання 30 із 40 запланованих дохідних джерел, у результаті чого до дохідної частини Державного бюджету недоотримано понад 400 млн грн, тобто борги уряду населенню із соціальних виплат продовжують збільшуватися. Ціни на ліки підвищились на 150-200 %. Обсяг українського експорту товарів і послуг до країн СНД у першому кварталі 1999 р. порівняно з аналогічним періодом 1998 р. зменшився на 22,4 %, у тому числі до Росії —на 18,9%.
За прогнозами часопису "Ріпапсіаі Тітез" за 19 травня 1999 р., на Україну очікував дефолт, тобто неспроможність виконати міжнародні фінансові зобов'язання.
У першій половині 1999 р. Україна активно здійснювала зовнішню політику, спрямовану на забезпечення тісних зв'язків з державами Західної Європи, інтеграцію до європейського економічного простору. У Львові 14-15 травня відбувся VI саміт голів держав Центральної Європи, в якому взяли участь президенти України, Польщі, Болгарії, Чехії, Румунії, Німеччини, Австрії, Італії, Угорщини, Словенії. Учасники саміту розглянули питання європейської безпеки, економічних і політичних контактів між країнами регіону, закликали уряд Белграда виконати всі вимоги міжнародного співтовариства щодо врегулювання косовської проблеми.
У другій половині 1999 р. відбулися помітні зміни в економічному й політичному житті країни. В основному було подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва збільшився на 4,3 %. З випереджаючими темпами відбувалося виробництво товарів народного споживання (17,2 %), у тому числі непродовольчих товарів (10,2 %).
Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Понад 70 % загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. В економіці утвердились основи ринкової інфраструктури. На кінець 1999 р. в Україні було зареєстровано 203 комерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 2250 аудиторських фірм, 290 страхових компаній, 340 бірж, 390 кредитних спілок.
Помітні зрушення в розвитку економіки в цей період частково відбилися на вирішенні окремих питань соціальної політики. Так, з 1 жовтня