Реферат на тему:
Проголошення Української Народної Республіки
У Росії на початку 1917 р. дедалі сильніше розгорталася боротьба з прогнилим самодержавним ладом. Соціальна напруженість у суспільстві, стомленому від нескінченної війни, наростала дуже швидко.
Революція почалася в Петербурзі з масових мітингів і зборів робітників 8 березня (23 лютого) 1917 р. на честь Міжнародного жіночого дня. Потім до робітників приєдналися десятки тисяч солдатів петроградського гарнізону. Масові мітинги і збори перетворилися на загальний політичний страйк, який переріс у збройне повстання. Повстанці створили Раду робітничих і солдатських депутатів. До неї ввійшли здебільшого представники есерів і меншовики, делеговані підприємствами і військовими частинами. У Державній думі 12 березня утворився перехідний орган влади — Тимчасовий комітет. У день зречення від престолу Миколи II 15 березня 1917 р. Тимчасовий комітет за згодою Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів утворив виконавчий орган влади — Тимчасовий уряд. Очолив його князь Г. Львов. Більшість міністрів у ньому були представниками буржуазних партій. Єдиним соціалістом виявився міністр юстиції О. Керенський (трудовик, згодом есер). Таким чином, поряд з Петроградською радою виник Тимчасовий уряд — орган влади буржуазії і поміщиків. Утворилась історична своєрідність буржуазно-демократичної революції в Росії — двовладдя.
Тимчасовий уряд мав право на владу до скликання Установчих зборів, що планувалися на початок 1918 р. Вони мали затвердити форму державного ладу і прийняти Конституцію. Депутати Установчих зборів повинні були обиратися демократично на основі загальних, прямих і рівних виборів при таємному голосуванні.
Звістка про революцію в Росії і проголошення Тимчасового уряду долетіла й до України. Національна революція в Україні розпочалась одразу після повалення самодержавства. Основними рушійними силами Української революції були нечисленна національна інтелігенція і багатомільйонне селянство, частково вдягнене в солдатські шинелі.
Почався період формування органів влади. Різні політичні сили по-різному ставилася до цього. Представники російських буржуазних партій в Україні почали формувати органи на підтримку Тимчасового уряду в Росії. Паралельно формувалися Ради робітничих і солдатських депутатів у Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві та Херсоні. Протягом березня 1917 р. їх виникло понад 170. Більшість у них становили представники соціалістичних партій — російські соціал-демократи, меншовики й есери. Члени цих партій зробили багато для повалення самодержавства й перетворення Росії на демократичну країну.
Кадети, октябристи, меншовики й есери підтримували Тимчасовий уряд. Вони вважали, що країну після перемоги буржуазно-демократичної Лютневої революції чекає порівняно довгий шлях капіталістичного розвитку.
Категорично проти Тимчасового уряду були більшовики, які орієнтувалися на "світову соціалістичну революцію". Вони розпалили вогнище братовбивчої громадянської війни, від якої найбільше постраждала Україна.
Після перемоги Лютневої революції в Україні виник ще один центр, який представляв інтереси українського народу, — Українська Центральна Рада. її було створено 20 (7) березня 1917 р. у Києві з ініціативи українських політичних партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. До Української Центральної Ради ввійшли керівники Товариства українських поступовців (ТУП), представники українських соціал-демократів, культурно-освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій, громад і гуртків. Про створення Ради було повідомлено Тимчасовий уряд.
На з'їзді ТУП, що відбувся в березні 1917 р., главою було обрано М. Грушевського, хоча він не мав наміру в післяреволюційній ситуації залишатися членом товариства. Делегати з'їзду заявили про підтримку Тимчасового уряду, зобов'язалися домагатись автономії України, щоб всеросійські Установчі збори тільки затвердили її. З'їзд звернувся до народу із закликом сприяти підготовці українського національного конгресу. Було вирішено змінити назву організації на Союз українських автономістів-федералістів. До її керівництва обрали Д. Дорошенка, С. Єфремова та А. Ніковського. Ця партія масовою не стала, оскільки здійснювала політичну діяльність тільки в інтелігентських колах. М. Грушевський закликав добиватись якнайширшої національно-територіальної автономії, яка "більш-менш наближена до державної самостійності". Відповідно майбутню Російську республіку він розглядав як федерацію. Автономія України мала постати на землях, де українське населення становило більшість. Будь-які прояви українського шовінізму М. Грушевський пропонував вважати національним злочином. Гнівно відкидаючи гасло "Україна — для українців", він проголошував від імені всього організованого українського громадянства: "Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе в Україні, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй, а не оббирати, не експлуатувати для себе".
У квітні 1917 р. провела конференцію УСДРП, яка була створена в 1905 р. Як цілісна організація вона перестала існувати в 1907 р. За кількістю членів (близько 5 тис. у середині 1917 р.) українські соціал-демократи вдесятеро поступалися місцевим меншовикам. Якщо соціальну базу меншовиків становили пролетарські райони України, то УСДРП мала вплив переважно в містах індустріально слаборозвиненого Правобережжя. Серед українських соціал-демократів були такі визначні діячі національно-визвольного руху, як В. Винниченко і С. Петлюра.
Водночас завершилось створення Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Раніше цілісної партії не існувало, хоча гуртки й організації українських есерів діяли з 1905 р.
Як і соціал-демократи, українські есери вимагали національно-територіальної автономії України. Організаторами партії були студенти віком до 25 років. Саме з цією партією пов'язував свою політичну долю М. Грушевський. За кількістю членів (до 75 тис. осіб) УПСР набагато поступалася спорідненій всеукраїнській партії есерів — найчисленнішій в Україні. Якщо російських есерів підтримували в промислових районах, а також у внутрішніх військових гарнізонах та на фронтах, то українські есери мали вплив серед сільського населення.
За вплив на село боролися три політичні сили — більшовики, російські та українські есери. Російські есери досягли певних
