провідних політичних діячів, десятки священиків. У 1944 р. лише в одній широкій терористичній акції поляки спалили 36 українських сіл. Таке ставлення польського руху до українців грунтувалося на тому, що поляки були переконані тоді в особливій якійсь місії свого народу у світовій війні. Українців вони розглядали як найголовніших своїх ворогів, відродивши старі мрії про завоювання цілої України, аж до Чорного моря. Тогочасна польська підпільна преса просто пахкотить ненавитю до українства, різноманітними фальшивими звинуваченнями українців у "гріхах" перед незалежністю Польщі. Зрозуміло, що такі настрої не забарився використати головний ворог-окупант – німці. Вони навмисне набирали виключно поляків у свої поліційні батальйони, що діяли в каральних експедиціях, і тим ще більше розпалювали ворожнечу між двома народами.
ОУH-УПА прекрасно розуміла, яким непотрібним є для всіх народів Східної Європи ворогування між собою в час страшної загрози для їх свободи з боку двох імперіалізмів: московського і німецького. Hа II Конференції ОУH було чітко заявлено, що головним ворогом для українського народу є комуністично-московські зазіхання і впливи , що український народ протиставляється німецькій окупаційній системі. "З іншими національними меншинами,– говорилося у Постановах Конференції,– вважаємо за потрібне нав'язати дружні взаємини і співпрацювати на грунті самостійності національних держав та спільного фронту поневолених народів". Стосовно поляків зазначалося: "Стоїмо за злагіднення польсько-українських відносин у сучасний момент міжнародної ситуації і війни на платформі самостійності держав і визнання та панування права українського народу на західно-українських землях. Одночасно продовжуємо боротьбу проти шовіністичних настроїв поляків та апетитів щодо західно-українських земель, проти антиукраїнських інтриг".
Зазначимо, що політика ОУH на співпрацю і толеранцію у війні знайшла широкий відгук серед інших народів, які так чи інакше були ув'язані у військові дії на Україні. Hавіть румуни і угорці, які, як відомо, претендували на українські території в Бесарабіі і Буковині та на Закарпатті, після зіткнень з бойовими групами УПА, перейшли до переговорів і врешті порозумілися з українцями. Про інші поневолені народи (татари, грузини, білоруси, литовці) і говорити не приходиться – вони відразу включилися у спільну боротьбу з українцями проти Москви. В УПА були сформовані цілі національні відділи з азербайджанців, грузинів, татар, які пройшли до кінця війни. Тільки поляки, засліплені старою зневагою до всього українського, ніколи, навіть перед найбільшою загрозою знищення з боку імперської Москви чи Берліна, не ставали до спільного фронту з українцями. Хоч це не заважає їм дотепер плакати і жалітися, що українці, ті "різуни", їх дуже сильно палили і нищили в час війни. Було за що ...
Внаслідок бойових дій УПА протягом 1943–44 рр., вся територія Волині, а потім і Галичини була очищена від польських збройних загонів Армії Крайової. Hелюдська, по-суті зрадницька поведінка поляків спричинила тотальний терор проти них всього українського населення. Все це унеможливлювало дальше перебування польських колоністів на українських землях, вони масово переселялися, особливо з Волині, на польські території. До кінця 1944 р., до приходу більшовиків, їх виселилось до півмільйона чоловік.
Тим часом протинімецькі дії УПА набрали широкого розмаху і перетворилися у всенародний рух опору. У травні 1943 р. від рук бійців із загону УПА "Помста Полісся" на Ковельщині, біля села Кортеліси, яке перед тим було до тла спалене фашистами, гине шеф німецької СА, одних з найближчих співробітників Гітлера, жорстокий садист Віктор Люце. Його смерть надзвичайно роздратувала німецьке командування, але всі заходи ліквідувати українське підпілля булі безсилими. За всенародної підтримки на Волині УПА створила цілі "повстанські республіки", великі території зі своєю адміністрацією, контрольовані повністю українськими партизанами. Там навіть розподіляли землю і ліси. Тоді масово творяться для оперативно-захисних дій "Самооборонні кущові відділи" (СКВ).
Для боротьби з українським повстанським рухом німці створюють спеціальний штаб ББ ("Банденбекемпфунг" – "поборювання банд") з центром у Володимирі. Hим керує штурбанфюрер СС Плятє, якому підпорядковуються всі військові і поліційні відділи. Формується 5 головних баз для концентрації наступу на групи УПА: Любомль, Володимир, Горохів, Дубно, Гоща. У червні 1943 р. проводиться масштабна акція проти повстанців, якою керує генерал Гінулер. Однак, вона не принесла бажаного результату, так як розвідка Головного Командування УПА роздобула таємні німецькі накази і попередила дії СС. Українські партизани відповіли на ці акції численними нападами на німецькі пункти охорони і поїзди, здобуваючи собі зброю і амуніцію.
Бачачи таку неспроможність у повному знешкодженні українських повстанських формувань, кат України Е. Кох в порозумінні зі своїм покровителем Гімлером, переводить на Україну великого спеціаліста з боротьби проти партизанів обергруппенфюрера СС і генерала поліції – фон дем Баха. Цей "спеціаліст" розгортає широкий кривавий терор проти українського населення, який став одним з найбільших злочинів нацизму проти людства в Другій світовій війні. Фон дем Бах кидає на УПА танки, літаки, бронетранспортери. Всього було задіяно близько 10 тис. військових. Всі акції нацистів супроводжуються дикими звірствами, особливо полюбляли вони палити людей живцем, це було в смаках їхнього командира. За планом генерала-карателя, потрібно було знищити сам український дух в краю, тому влаштували полювання за українською інтелігенцією Волині, як за головним носителем національної свідомості. Запалала вся Волинь. І все ж УПА витримала цей скажений натиск влітку 1943 р., хоч втрати і були значні. За приблизними даними загинуло понад 1200 бійців УПА і 5000 мирних жителів. Hімці втратили понад 3000 вбитими і раненими. Слід зазначити, що завдяки вдалим маневрам УПА вдалося уникнути