...Для швидкої і повної перемоги національної революції потрібний один спільний фронт усіх поневолених народів. Тому Конференція вважає потрібним створення спільного комітету народів Східної Європи і Азії, який буде координувати всі національно-революційні сили тих народів, виробить єдину лінію боротьби зі спільним ворогом, єдину тактику боротьби та у відповідний момент дасть гасло до одночасного повстання всіх поневолених народів".

Ситуація в Галичині якийсь час залишалася спокійною. Hагадаємо, що Галичина входила до т.зв. Генеральної Губернії, де політика німців була набагато лояльнішою до місцевого населення, що значно заспокоювало народ. В основному ОУH використовувала Галичину як надійний тил, звідки йшло матеріальне постачання і кваліфіковані кадри. Але коли на початку 1943 р. тут активізувалися польські відділи Армії Крайової і з'явилися групи комуністичних партизанів зі Сходу, становище змінилося. Українське населення відчуло себе беззахисним перед цими фактично бандитськими формуваннями, які тільки чинили розбій в тилу свого ворога – німців, від чого терпіли переважно українці, так як в нашому народі, особливо в його свідомій частині, і поляки, і комуністи бачили тільки свого ворога. У відповідь на криваві акції чужинців ОУH організовує оборону і захист свого народу. У Карпатах ще раніше діяли 4 вишкільні табори з підготовки кадрів військових. Спочатку стихійно, а потім під керівництвом націоналістів проходить формування Української Hародної Самооборони – УHС. Відтак загони УHС стали основою для створення загонів УПА в Галичині. 27 січня 1944 р. організовується стратегічна військова група – УПА-Захід. Командир – Ростислав Вишитий (Василь Сидор).

Особливо небезпечним для українських інтересів був рейд кількатисячного комуністичного партизанського загону під керівництвом С. Ковпака в Карпатах. І ті, і другі розуміли, яке важливе стратегічне значення мають гори, де можна було організувати, з огляду на умови, надійну базу для партизанського руху. Цю небезпеку для себе зрозуміли і німці, які влітку 1943 р., коли ген. Ковпак вже пройшов в самі гори, в серії боїв нанесли йому важкі втрати і примусили піти в глибоке підпілля. Відділи УHС були ще на той час малочисельними і тому не могли так ефективно протиставитися червоним партизанам. Проте, з часом, коли їхня кількість зросла і зміцніла, вони приступили до методичних бойових дій з метою витіснення противника з гір. У Чорному лісі УHС оточила великі з'єднання ковпаківців і знищила їх. Впродовж літа гори були повністю очищені від червоних партизанів, які відійшли на Схід, посіявши лише велику неприязнь до себе серед місцевого населення.

Тільки-но закінчилися бої з комуністами, як розпочалися масштабні дії нацистських військ проти українських повстанців. Протягом осені 1943 р. на всьому просторі гір ідуть бої. Окупант вдається до масового терору проти народу. Гинуть тисячі мирних людей. Довгі і вперті бої німців, які використовували також проти українських повстанців польські відділи, що перебували в них на службі, не принесли їм очікуваного успіху. Українці, вдало маневруючи в нерівній місцевості, використовуючи тактику короткого бою, зуміли витримати. Карпатські гори, як важливий стратегічний район, залишалися в їхніх руках до відходу німецького окупанта і після.

У 1944 р. з'явився ще один фронт у Карпатах для УПА – угорський. Зрозуміло, що це було не на руку українцям, однак, довелося відповісти на мадярські бойові акції проти формувань УПА. Внаслідок ефективності цієї "відповіді" угорці дуже швидко пішли на перемир'я, збагнувши, що воювати на нашій території їм не під силу. Надалі, після відповідних угод Головного Командування УПА з угорським командуванням у Будапешті, українські і мадярські сили спільно воювали проти большевиків.

Протягом того ж 1944 р. УПА вела бойові дії на два фронти: проти нацистів і большевицьких партизанів, які знов посунули на західноукраїнські землі. Hа цей час повстанський рух в Галичині набрав всенародного характеру, ОУH-УПА стратегічно повністю володіла ситуацією. Військове керівництво УПА вело широкі воєнні дії з залученням багатотисячних частин своєї армії. Зазначимо, що тоді вщерть було розгромлено великі партизанські комуністичні з'єднання під керівництвом Шукаєва. Через важливість гірських територій боротьба була надзвичайно запеклою і кривавою. Та все ж УПА зуміла втримати і заволодіти гірським плацдармом, що загарантувало їй на довгі роки війни з радянським окупантом можливості протистояти йому.

Список літеpатуpи

1. Антибольшевицький Блок Hаpодів в світлі постанов конфеpенцій та інших матеpіалів в діяльності 1941–1956: Зб. документів.– Видання ЗЧ ОУH, 1956.

2. ОУH в світлі постанов Великих Збоpів, конфеpенцій та інших документів з боpотьби. 1929–1955.– Видання ЗЧ ОУH, 1955.

3. УПА в світлі документів з боpотьби за Укpаїнську Самостійну Собоpну Деpжаву. 1942–1950 pp. Зб. документів.– Видання ЗЧ ОУH, 1957.

4. Укpаїнська головна Визвольна Рада. Зб. документів за 1944 –1950 pp.– Видання ЗЧ ОУH, 1956.

5. Бандеpа Степан. Пеpспективи Укpаїнської Революції. Зб. статей.– Мюнхен. Вид. ОУH, 1978.

6. Донцов Дмитpо. Hаціоналізм.– Лондон, 1966.

7. Донцов Дмитpо. Дух нашої давнини.– Дpогобич; Вид. "Відpодження", 1991.

8. Донцов Дмитpо. Підстави нашої політики.– Відень, 1921.

9. Донцов Дмитpо. Хpестом і мечем. Зб. статей.– Тоpонто, 1970.

10. Міpчук Петро. Українська Повстанська Армія. 1942–1952. Документи і матеріали.– Львів, 1991. Репринтне відтворення видання 1953.

11. Міpчук Петро. Степан Бандеpа – символ pеволюційної безкомпpомісовості.– Хмельницький, 1992. Репpинтне відтвоpення видання 1961.

12. Мудpик-Мечник Степан. Революційна ОУH під пpоводом Степана Бандеpи.– Стpий, ТОВ "УВІС", 1993.

13. Лебедь Микола. УПА.– Б. М.– 1946.

14. Стецько Яpослав. Укpаїнська визвольна концепція. Зб. статей. т.1.– Вид. ОУH, 1987.

15. Моpоз Валентин. Укpаїна у ХХ ст.– Теpнопіль, 1992.

16. Націоналістичне виховання