Курсова робота
на тему:
Голодомор 1932-1933 років на Україні.
ПЛАН
Вступ………………………………………………………………………
Загальна Частина.
1. Колективізація сільського господарства…………………………..
2. П’ятирічний план розвитку економіки 1929 року. “Ножиці цін”
3. Наслідки “непоганого врожаю” 1930 року для селянського сектора України……………………………………………………….
4. Виникнення міжколгоспних організацій. Причини дезорганізації колгоспного виробництва……………………………………………
5. Голод 1932-1933 років на Україні…………………………………
6. Наслідки голодомору 1932-1933 років……………………………
Висновок.…….…………………………………………………...
Перелік використаної літератури.…………………………...
Вступ.
Ми звикли говорити про голодомор у хронологічних межах 1932—1933 р.р. Однак хронологія голоду на Україні більш складна. Цю трагедію для України можна було вже передбачувати в 1925 році, коли XIV з'їзд більшовицької партії взяв курс на індустріалізацію. Вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари. За підрахунками радянських економістів через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості й сільського господарства з метою викачувати гроші на розвиток індустрії, головним чином Росії, українське селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, що становило 20 карбованців на десятину посівної площі. Іншими словами: якщо український селянин до першої світової війни міг придбати якийсь промисловий виріб за 1 пуд збіжжя, то тепер мусів віддавати за те ж 4-5 пудів хліба.
Швейцарська "Journal de Geneve" ось таким чином коментувала подорожні нотатки американського фермера Тома Кампбела, який знайомився з проблемами хліборобства в СРСР. "Поки українець бачить, що він працює на хазяїна з Кремля, поки лишки, що він продукує, конфіскуються або купуються по такій ціні, що не оправдовує зайве зусилля, поки навіть успіхові, що він має, заздрять, поки придбання худоби для роботи автоматично його ставить в клас "куркулів", — звичайно, він не йтиме до розвитку продукції, ніщо його до цього не підштовхуватиме, навпаки, це все знижує всі його можливості. Але зробіть селянина вільним, дайте йому легкий режим... капіталістичний, коли клієнт згодний платити за те, що він братиме, коли продавець має право поставити свою ціну, і ви побачите велику зміну. Тоді більше не буде виключно лихого підсоння, дефіцитного врожаю, голоду. Елеватори Одеси наповняться знову, і українське зерно знов попливе через протоки до Європи, так, як передрікає Кампбел. І в Женеві робітник купуватиме кіло хліба за 25 чи 30 сантимів, як і перед війною, бо з цікавими, в докладах Канади й Сполучених Штатів, з спекулятивними цінами, що їх диктують великі американські хлібні комбінати, зіткнуться помірковані ціни, що їх запропонує селянин із Східної Європи, який буде радий продати за заробіток, що його так довго йому відіймали".
Але комуністична влада не збиралася робити українського селянина вільним. Вона навіть у неврожайний 1928 рік змусила його продати перед жнивами торішні запаси за державними цінами, що прирікало українських хліборобів на голод. Але факт голоду Уряд УСРР визнав лише в листопаді, повідомляючи, що в Україні є 76 неврожайних районів з 732.000 селянських господарств.
Про становище українських селян після неврожаю 1928 року засвідчує і лист із Ставропілля, опублікований у "Тризубі" 1929 p. — 4.16-17: "Херсонських людей наїхало сюди до нас гибель, тут зимують багато коней, а то й так з сімействами наїхали та зимуються тут. Котрий явиться сюди, то просто несхожий на чоловіка, а на якесь опудало. Розказують про своє життя, що така біда, що хоч живими закопуйся в землю; в кого була яка коняка, повозка, молотилка, упряж, килими, рядна все сюди до нас повивозили на продаж. Суша в Херсонські, Катеринославські та Тавридські губернії була така, що через пилюгу й світа не видко. Хліб зовсім не вродив, а здирства безперестанні. У нас буцім вродилось, але все одно не стане, бо щодня їздять по хатах наші хлібозаготівники — і дай, дай хоч трісни та дай; молоти не дозволяють, а мелене — висівати, "їж, мужло прокляте, з висівками". Оце недавно один дядько висловився на проти цього, то його зараз заарештовано, а він сказав їм: судіть мене, висилайте куди хочете, тільки не туди, де люди свободою не користуються, такою, як оце ми в СССР. Хліб, який уродив тепер, влада забрала до чиста, і на насіння не лишила, а обіцяє видати нам якесь чистосортне; люди приїжджі покупили собі тут потрохи хліба до дому для сімейства, пуда по два, по три, то пишуть, що в Знаменці у них відібрали той хліб; не дозволяє влада провозити нізвідки хліба і сама не дає голодуючим, просто хоч пропадай. При тім єдиновірним хліборобам не дають хлібопашці, а заганяють силою в комуну, а в комуні хто пробуде та вирветься, то проклинає на чому світ стоїть того, хто цю комуну та радянську вдасть видумав".
Щодо допомоги голодуючим, — зазначав Голова ВУЦВКу України Петровський у грудні 1928 року, — ми розраховували, що на цю мету треба асигнувати 67 млн. карб., проте нам врізали до 42 млн. карб., але й це хочуть тепер урізати й не додати ще 5 млн. карб., про які говорив тов. Порайко".
Українська влада змушена була за таких умов бути спів організатором голоду, свого народу, оскільки не могла сама затверджувати навіть свій бюджет.
Тоді ж той же Петровський констатував, що з своїм 30-мільйонним населенням Україна за багатствами "майже дорівнює Франції, а бюджет її подібний до бюджету Московської губерніальної Ради — навіть 500 млн. не доходить",