захватникiв i окупантiв України для вiдродження суверенної Української держави;
визнання принципів демократiї, рівноправності, законiв про людину, рiвного признання всiх вiр i релiгiй;
пiдтримка всiх форм власності, захист людини як вiд державного капiталiзму так i вiд приватного капiталу;
в промисловому i сільськогосподарському вiдношенню Україна повинна розвиватись сама, як велика держава, кожна трудова людина - акціонер; земля - для трудiвникiв; державне, кооперативне та приватне хліборобство, планова перебудова економiки;
вiльна праця, культурнi, медичні i iншi питання.
Як свiдчать факти, програма знайшла пiдтримку багатьох колах населення. Менi ж здається, що багато питань - про устрiй державного апарату, якихсь механiзмiв законотворчої та виконавчої влади не було зачеплено або мались на увазi як закони "Уряду Української Держави" i взагалi, цю програму я також оцiнюю позитивно.
Та повернiмось до iсторичних фактiв, зараз хочеться все-таки завершити розповiдь про наступ Полiської Сiчi. 20 серпня 1941 року по всьому Полiссю, разом з військовими формуваннями Бiлоруської Самооборони розпочався наступ Полiської Січi. Це такi райони як: Туров-Мозир, Олевск-Звягиль (Новгород-Волинський), так названа "лiнiя Сталiна", Бобруйск-Гомель-Коростень. Було зайняте мiсто Олевск, очищено вiд бiльшовицьких формувань багато областей.
Пiдбивши короткi пiдсумки можна сказати:
Ця операцiя мала нацiональний, полiтичний i вiйськово-стратегiчний характер;
Операцiю викликала "нахабно-захватницька полiтика комунiстичної Москви по вiдношенню до Бiлорусiї i України";
В операції приймало участь бiльш 15 тис. чоловiк (10 тис. українцiв i 5 тис. бiлорусiв) з обох сторін;
Вона показала переваги слабо-озброєної, погано-організованої та багатої народним духом i почуттям нацiональної гiдностi спiльної армiї українцiв i бiлорусiв над достатньо сильними червоними партизанськими загонами та формуваннями.
Помічаємо, що нiмецькi війська нiякої участi у вiйськових дiях не приймали, озброєнням та iншим бойовим знаряддям Полiську Сiч та загони Бiлоруської самооборони не забезпечували а навiть, навпаки, деколи заважали й обмежували розвиток подій.
На мене справило величезне враження той факт, що до сих пiр про цю бойову операцiю українського i білоруського народу я не знав, а взнавши, був вражений розмахом та результатом дiй, бо величезна територія Полiсся була звiльнена вiд впливу партизанських загонiв більшовиків.
3. Олевська республіка.
В величезному трикутнику Луцьк - Гомель - Житомир вже навiть нiмцiв не вважали за ту велику силу, що брала Київ i Смоленськ, i шла далі, на Москву. Центром республіки - а саме так стали називати лiсове населення цей звiльнений вiд окупантiв шматок землi - стало невелике районне мiстечко Олевськ.
Дивнi речi стали вiдбуватись зразу по приходу військ Польської Сiчi - Олевськ був центром воєнних дiй i тепер - штабом: мешканцi з радістю зустрiчали визволителiв, i це можна зрозумiти - цей факт iснування острiвцiв української незалежностi серед німецьких окупантiв. Одразу ж люди самi розпочали без сторонньої допомоги пiдiймати економiку - відпала потреба в колгоспах i радгоспах, почали вiдкриватись невеликi промисловi підприємства та iн. Все це показує, що українська нацiя має дуже сильну вiру i мрiю - хоч на пожарищі та голiй, але рiднiй землi спорудити храм української суверенної соборної держави. Велику роль в становленнi краю зiграв Петро Смородський - начальник штабу УПА. Вiдбулося й культурне становлення - вiдкриваються церкви, школи, новi й старi газети "Вiстi", "Слово", "Голос", "Гайдамакi" - що стала офiцiйним джерелом Полiської Сечi. Виникає в iсторiї ще одна вагома фiгура - Iван Митринт, котрий очолює редакцiю "Гайдамака". Вiн хоче створити "Українську нацiонально - демократичну партiю", має деякi "лiвi" погляди (наприклад, хоче залишити колгоспи) i намагається посилаючись на свiй та iншi авторитети втягнути УПА в полiтичну боротьбу. Та позиція верхiвки УПА нехитна - вона пiдкорюється лише законнiй владi.
Потрібно відлити те, що iснування Олеської республiки навiть чисто теоретично стоїть пiд знаком питання. I дiйсно, згодом нiмцi почали присилати своїх iнспекторiв, вимагаючи бездоганного пiдкорення української військової одиницi - а Полiська Сiчь саме такою i була в той час. В керiвництвi УНР було пiднято питання про припинення iснування республiки i перехiд в пiдпiлля. На мiй погляд, таке рiшення було досить мудрим - це давало можливiсть скоротити по над 10 тисяч бойових членiв Полiської Сечi, бо ж партизанськi загони радянських військ було витиснено аж у брянські лiси, а от втримувати звільнену територiю ставало все важче.
Так чи інакше 15 листопада 1941 року Полiська Сiч УПА була само ліквідована. По плану зброю було сховано, а людей розпущено додому. Залишився лише Олеський гарнiзон, якiй проіснував на декiлька днiв довше.
Отже, виконавши свiй бойовий обов'язок, ця "армiя без держави" - Полiська Сiч припинила своє iснування. Але у бiйцiв не зникло бажання боротись проти ворогiв рiдної України.
4. Україна в 1942 роцi.
Штаб бувшої Полiської Сечi роздiлився - одна частина людей вiдiйшла вiд справ, друга оголосила пiдпiльно-бойовi акцiї органiзацiї УПА. °Її штаб був розташований в лiсництвi Людвипольського району.
На початку 1942 роцi Т.Бульба-Боровець зустрiчається з президентом Уряду А.Левицьким. Була змальована така полiтична ситуацiя на Українi.
заборона нiмецькою владою прав українській нацiї на самостійність i незалежнiсть;
жорстока окупацiя, варварство в економiцi, інших областях;
знищення культурних та етнологічних цiнностей ("рабам не потрiбна освiта, їх справа - чорна робота");
масові облави; дiї агентiв НКВС, бiлогвардiйцiв та iнш;
внутрiшня партiйна мiжусобиця нацiоналiстiв.
Таким чином склалась катастрофiчна ситуацiя. I зносити все покiрно вiд нового окупанта не можливо, i пiдняти нове повстання теж не можна. Домовились бити нiмцiв, але не шляхом загального повстання, а окремими "літаючими бригадами" - починаючи з часу, коли Гiтлер вийде до Волги. Одним з головних осiб майбутнiх дiй був