ОУН сприйняла насильство як політичне знаряддя проти зовнішніх та внутрішніх ворогів. Основна частина діяльності організації була спрямована проти польського режиму. ОУН здійснила в Галичині й на Волині сотні акцій саботажу, включно із підпалами маєтків польських землевласників, бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії, десятки експропріаційних нападів на урядові установи з метою здобуття капіталів для своєї діяльності, а також близько 60 вбивств. Найвизначнішими жертвами організації були польські чиновники Т. Голувко та Б. Перацький, чиновник радянського консулату А. Майлов (вбитий у помсту за голодомор 1932-33 у Радянській Україні) та І. Бабій, директор Української академічної гімназії у Львові (українець, звинувачений у співробітництві з польською поліцією).

Членами ОУН були переважно студенти та молодь. Немає достовірних даних про чисельність організації, але згідно найвищих оцінок, вона сягала приблизно 20 тисяч, чол. Проте впливи ОУН значно перевищували кількість її членів. Властивий організації дух самовідданості, що доходив до фанатичної самопосвяти національній справі, виявився надзвичайно привабливим для молодих людей. Можна сказати, що ідеологія ОУН сформувала політичний світогляд цілого покоління західних українців. Найголовнішими виданнями ОУН були легальний журнал «Розбудова Нації» та нелегальні «Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ», «Сурма», «Юнак», «Націоналіст» та «Український націоналіст». Певна кількість легальних газет на Західній Україні перебували під сильним національним впливом.

Багато галицьких та волинських діячів ОУН були засуджені польським судом у 1930-х рр., два судові процеси відбулися на Буковині у 1937 р. У 1934 р. польська поліція заарештувала декількох провідних діячів ОУН, у тому числі Бандеру, протримавши їх в ув'язненні до початку Другої світової війни. Незважаючи на ці невдачі, ОУН розбудувала заново свою організаційну сітку, їй не вдалося проникнути на Радянську Україну, проте сталінський режим був настільки стурбований потугою ОУН, що організував вбивство Є.Коновальця в Роттердамі у 1938 р.

Смерть Є.Коновальця призвела до кризи. Постало питання, хто має бути його наступником. Ця криза викрила фундаментальні розбіжності між членами ОУН у Західній Україні та членами ПУН, які жили за кордоном. За боротьбою за владу стояли теологічні розбіжності та розходження між поколіннями. Молоді оунівці підтримували підпільну боротьбу, прагнули до керівництва та переймали авторитарні ідеї та методи. Сильний вплив на їх світогляд мав Д.Донцов, який пропагував культ волі та сили. Старші члени ОУН проявляли схильність до більшого консерватизму, наголошували на позитивних рисах італійського фашизму, але засуджували німецький нацизм.

Другий Великий Конгрес ОУН, що проходив у Римі 27 серпня 1939 р. Головою організації було вибрано А. Мельника. Але склалося не так, як хотілося. С. Бандера, який був випущений з ув'язнення після краху Польщі у 1939, разом зі своїми послідовниками, сформував у лютому 1940 р. Революційний провід і проголосив своє право спадкоємності. Мельник марно намагався розв'язати кризу через переговори. У березні 1941 р. фракція Бандери провела свій власний Другий Надзвичайний Конгрес у Кракові, який проголосив Римський конгрес незаконним, вибрав С. Бандеру головою та прийняв програму, що наново підтвердила основні рішення 1929 р. і проголосила визвольну боротьбу українського народу.

"...Єдиним шляхом до осягнення наших цілей є Українська Революція в московській імперії СССР у парі з визвольною боротьбою поневолених Москвою народів під гаслом: "Воля народам і людині".

"...Організація Українських Націоналістів продовжуватиме всіма силами революційну боротьбу за визволення Українського Народу, не зважаючи на всі територіально-політичні зміни, які виникли б на терені Східної Європи".

Більшість крайових членів визнали повноваження С. Бандери, і невдовзі розлам став незворотним. Дві новостворені фракції, за іменами своїх лідерів, стали відомі як ОУН(Б) -«бандерівці» та ОУН(М) - «мельниківці». Впродовж війни ОУН(Б) прийняла назву Революційна ОУН.

Обидві фракції сподівалися використати неминучий конфлікт між Німеччиною та СРСР для встановлення незалежної української держави. Тому кожна з них шукала тактичного союзу з німцями. Передача Гітлером Карпатської України, де молодші члени ОУН допомагали створити Збройні Сили, угорцям у 1939 породила застереження щодо союзу з німцями. З німецької згоди ОУН(Б) сформувала два батальйони з близько 600 чол., «Нахтігаль» і «Роланд», які задумувалися як ядро майбутньої армії.

в) Початок Великої Вітчизняної Війни

22 червня 1941 року, з нападом Німеччини на СРСР, починається Велика Вітчизняна Війна. Радянські війська починають активно відступати, адже були не готові протистояти такій могутній армії. Озброєними були лише прикордонні війська, інші ж використовували трофейну зброю.

Скориставшись відступом Червоної армії і наближенням союзної Німеччини 30 червня у Львові збираються Українські Національні Збори і проголошують відновлення Української Самостійної Держави. На цьому з'їзді формується Українське правління на чолі з Ярославом Стецьком. Через кілька днів було створено Українську Національну Раду на чолі з К. Левицьким. Українці починають перебирати владу у свої руки. За короткий час було створено повний адміністративний апарат з обласними, районними і сільськими центрами, реорганізовано міліцію, відновлено господарське і кооперативне управління, ліквідовано колгоспи і повернено до приватної власності, налагоджено поштовий і телефонний зв'язок та залізничний рух.

Але відповідь німців, які не були зацікавленні в створенні держави "нижчою расою", була негайною.