Для знищення УПА більшовики спершу застосували масові фронтальні бої й сутички, наприклад, у квітні 1944 три-денний бій під Гурбами на Крем'янеччині з участю близько 30 000 вояків та зимою 1944 — 1945 рр. у Карпатах. На поборювання УПА радянський уряд кинув кілька дивізій військ НКВС. Узимку 1945 — 1946 рр. влаштовано в Карпатах велику блокаду з розташуванням військ НКВС по селах з метою не допустити до допомоги населення загонам УПА та підпіллю. Для боротьби з УПА більшовики вербували з місцевого населення так званих «стрибків». НКВС-МВС застосовували також різні методи провокації: творення фальшивих загонів УПА, поширення затруєних ліків й інфекційних недуг та інше. Рівночасно керівники уряду УPСР та КПУ зверталися з закликом до вояків УПА здаватися («з новиною») за ціну помилування. Тих, хто зголошувався, НКВС включав до частин для поборювання УПА, а згодом їх судили й висилали до концтаборів. Відомі сім таких урядових звернень, останнє з датою 30 грудня 1949. Але про дії підпілля, включно з місцевими зверненнями, повідомляла радянська преса до середини 1950-их років.

Межовою датою дії УПА стала смерть головного командира УПА Р. Шухевича-Чупринки, який загинув у бою 5 березня 1950. Ця втрата, роки виснаження й радянський терор призвели до її остаточного послаблення й ліквідації. Проте обмежені дії УПА і підпілля тривали щонайменше до 1953, а за радянськими джерелами до 1956, останнім часом з'явилися відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВС відбувся 1961 р., а воїн УПА Ілько (Ілля) Беришин залишався у підпіллі до 1991 р.

4) Висновок

Не дивлячись на те, що часи ОУН-УПА ідуть у далекі 1940-ві, а Україна вже як 15 років є незалежною суверенною державою, ми не маємо права забути здобутки і жертви патріотичних українців того часу.

Пройшло вже більше 60 років з того часу і досі більшість вважає тих борців за незалежність фашистами, зрадниками українського народу, кровожерними убивцями і бандитами. Насаджені радянською владою стереотипи, ще досі живуть. Українські повстанці, котрі прагнули любою ціною досягти такої бажаної незалежності досі залишаються не визнаними, ще досі їх обливають брудом. Багато їх загинуло під час Другої світової війни, але ніхто не зрадив своїх благородних ідей. Їх боротьба зробила внесок в утворення Української держави, у формування національної свідомості, тому за це ми повинні їм дякувати.

На даний момент колишніх воїнів УПА стає все менше, і тому нашим обов'язком є здійснення їхньої мрії – визнання народом України.

5) Список використаної літератури

1) Лебедь М. УПА. - Дрогобич: "Відродження", 1993;

2) Мірчук П. Українська повстанська армія. 1942-52. - Львів, 1991;

3) Кубійович В. Енциклопедія українознавства. - "Молоде життя", 1955;

4) Шумук Д. Пережите і передумане. - Детройт: "Українські вісті", 1983;

5) Маніфест Організації Українських Націоналістів. - Лондон: "Українська видавнича спілка", 1981.