цим постала необхідність замінити її чимось новим. В результаті з'явилися чергові вимоги народовців до уряду, авторами яких були скоріше за все, Ю.Романчук та К.Телішевський [29,с.171]. Схоже на те, що саме ці вимоги були представлені Е.Таффе. Зрозуміло, що вони не викликали ентузіазму австрійського прем'єра. Ю. Романчик заявив, що якщо уряд неспроможний виконати ці вимоги, то народовці їх оприлюднять і таким чином поставлять громадськість до відома, що уряд не в стані далі їх підтримувати.
Але при всьому бажанні переходити в опозицію було зарано. Ю.Романчик пов'язував подальшу діяльність з молодечеською партією, якій вдалося об'єднати навколо себе значну кількість слов'янських депутатів парламенту (антикоаліція) [30,с.204]. Однак, Ю. Романчика не підтримали інші народовці.
24-25 листопада 1893р. на нараді руського парламентського клубу виявилося, що колишньої одностайності в ньому вже немає: Ю. Романчик і К.Телішевський стояли за опозицію, а О. Барвінський і К.Охрімович - за угоду (інші члени клубу не були присутні) [10,с.99].
10 січня 1894р. почала працювати чергова сесія сейму. 15 лютого відбулася дискусія на тему, що дала русинам “нова ера”. Наступного дня К.Бадені в черговий раз підтвердив, що ї ніякої угоди не було, лише усна домовленість і запевнив депутатів, що й далі сприятиме “розумним” прагненням русинів “або з заступниками руського народу, або без них” [29,с.176].
Слова К. Бадені народовці сприйняли як образу і привід до розриву. 21 квітня “Діло” повідомило, що Ю. Романчик не вважає себе членом руського парламентського клубу, починаючи з 6 квітня. Наприкінці травня з його складу вийшов К. Телішевський [29,с. 180].
Таким чином, факт розколу став очевидний. Остаточно він оформився на скликаних на початку травня зборах “Народної Ради”.
Отже, українсько-польські відносини в 1890-1894 pp. налагодити не вдалося. Зважаючи на проблеми з виконанням обіцянок, вже в 1892р. акція опинилася під загрозою зриву. В травні 1894р. “Народна Рада” розділилася на фракцію угодовців на чолі з О. Барвінським та опозиційну фракцію Ю.Романчика. Угодовці спробували продовжити контакти з поляками (“новий курс”). Але більшість народовців відмовилися підтримати цю політику і почала шукати порозуміння з москвофілами.
РОЗДІЛ ІІІ. Особливості українсько-польських взаємин від закінчення “нової ери” до Першої світової війни.
Друга половина 90-х років ХІХ ст. була переломною в історії суспільно-політичної боротьби в Україні, зокрема в Галичині, яка стала притулком для всього українського національного руху. Тут швидко набирав сили процес національного самоусвідомлення народних мас, формувалася партійно-політична система. Ідея побудови незалежної соборної Української держави стала найважливішою засадою політичних партій. Разом з тим, після закінчення “нової ери” загострюються українсько-польські стосунки.
У 1895 р. відбулися нові вибори до галицького сейму [3,с.59]. Українські політичні організації прийшли до виборів розпорошеними й ослабленими політикою “нової ери”. Консервативно настроєна група народовців під керівництвом О. Барвінського і Н. Вахнянина продовжувала дотримуватись угодовської програми “нової ери” 1890р. Для підготовки виборів угодовці утворили окремий Головний руський виборчий комітет.
Більшість народовців на чолі з Ю.Романчиком, незадоволених результатами угоди, в 1894 р. відмовилися від політики “нової ери” і перейшли до урядової опозиції. Напередодні виборів народовці – “романчуківці” створили незалежний виборчий комітет. Москвофіли гуртувалися навколо Руського всенародного комітету. Своїх кандидатів висунули радикали [15,с.91].
Польська адміністрація прагнула не допустити опозиційних народовських, радикальних і москвофільських кандидатів до обрання. Вибори відбувалися в умовах урядового терору, зловживань, обману і підкупів. Все це зумовило успіх на виборах кандидатів угодовської групи народовців О. Барвінського, які при підтримці К. Бадені одержали 12 мандатів. Москвофіли і народовці – “романчуківці”, відірвані від народних мас втратили всі мандати. З незалежних кандидатів лише радикали, завдяки активній передвиборчій праці в масах зуміли провести трьох своїх представників: д-ра Теофіла Окуневського і двох селян - Яцька Остапчука та Степана Новаківського [3,с.95].
Зловживання місцевої адміністрації під час виборів викликали в краї хвилю обурення. З різкою критикою виборчої практики властей виступив І.Франко в німецькій газеті “Час”, Його стаття зробила справжню сенсацію. 15 листопада 1895р. у Львові було скликано нараду 600 представників з краю, які визнали результати виборів у Галичині недійсними. З рішучим протестом проти самоуправства властей до цісаря у Відень, прибула депутація у складі 150 представників. Однак вона повернулася обурена і розчарована небажанням цісаря розглянути скаргу.
Нове загострення суспільно-політичної боротьби в Галичині відбулося у зв'язку з парламентськими виборами 1897 р. які увійшли в історію як криваві баденські вибори [4,с.205]. Навколо виборів одразу ж розгорілася вперта політична боротьба. Крайова польська адміністрація в союзі з угодовською групою народовців О. Барвінського повела наступ проти опозиційних, у першу чергу з числа радикалів та населення, яке їх підтримувало. Народовці – “романчуківці” і москвофіли виступали на виборах єдиним блоком. Влада в день виборів ввела війська в десяти сіл і міст краю. В селах Баличі, Черніїв, Комарно, Куликів, де селяни виступили на захист своїх прав, проти виборчих зловживань, дійшло до кривавих зіткнень з військами, в ході яких було вбито 9, поранено 19 чоловік, більше 800 арештовано. За участь у заворушеннях власті організували 24 політичні процеси, на яких було засуджено 149 чоловік [15,с.92].
Угодовські кандидати одержали шість місць у парламенті. Блок народовців Ю. Романчика та москвофілів провів до парламенту двох послів - о.І.Вінницького і Д.Танячкевича. Від радикалів обрано Т.Окуневського та Р.Яросевича. Оцінюючи парламентські вибори, І. Франко писав: “З приводу тих виборів про Галичину і про українців голосно заговорила печать російська, німецька, французька. Ми мусимо вважати ті вибори подією безмірно важною