Можливо саме в той час з’являється ідея нового божества Перуна. Поперше за доби середньої бронзи зростає роль кочового тваринництва, що зумовлює зростання культу військової сили. Саме Перун (Перкунас) та Сварожич (син чи оук Сварога) є найбільш схожими божествами у балтів та слов’ян. Починається також розшарування населення, що завжди обумовлює висування на перший план образа царя-жерця, посередника між людьми та Богом Неба. Спочатку новий бог і виконує таку роль посередника, але потім він вийде на перше місце в пантеоні. Мабуть за доби бронзи Перун-Перкунас-Сворожич і виконує поки що цю скромну роль.

За останньої третини бронзи формується праслов’янська спільність, яку доцільно пов’язувати з білогрудівською культурою. Протягом I тис. до н. е. відбувся важливий процес переходу до ранньокласового суспільства у слов’ян. В межах України це відбувалося завдяки впливу Великої Скіфії. Скіфи, цей великий кочовий народ, прийшли в Україну десь у VII ст. до н. е. і , звісно, мали великий вплив на культуру майбутніх слов’ян, але Ю. Павленко стверджує що в межах Лісостепу існували ранньокласові відносини ще до появи скіфів.

Складені процеси взаємопроникнення культур скіфів та праслов’ян можна об’єднати в такі:

Виникають поселення ранньоміського типу. Основний міф скіфів такій: від шлюбу “Зевса” та дочки Борисфена – Дніпра народився Таргітай, в якого було 3 синів: Ліпоксай, Арпоксай, та Колоксай. В їхній присутності на Землю впали священі речі: золоті рало, ярмо, сокира та чаша. Старші брати не змогли доторкнутися до речей і тільки Колоксай відніс їх додому. Від цих братів пішли племена, які мають спільну назву сколоти.

Б. Рибаков, на підставі грунтовного вивчення проблематики, доводить, що сколоти і є праслов’янами. Дуже помітний збіг між “сколотами” та “склавенами”. Після розладу Великої Скіфії сколоти-склавени, змішуючись з неврами Волині та Полісся, утворюють нову етномовну спільність, в якій вже можно візнати слов’ян.

А тепер спробуємо рекоструювати пантеон древніх слов’ян за даними середньовічних джерел та порівняльного аналізу з іншими народами.

Через те, що слов’яни взяли свій пантеон від двох субстратів, що утворили їх як єдине ціле (землеробів на Півночі та кочовників на Півдні), спробуємо припустити, що вони шанували богів тієї та іншої культур. Обидві цивілізації були вже достатньо розвинені, щоб їхній Небесний Прабатько відійшов на другий план. Майже доведеним можна вважати той факт, що згаданій вище Сварог і є Прабатьком у слов’ян-землеробів, а функції Зевса в них виконує Дажбог, який є реалізацією потенційних функцій батька. Також Дажбог доносів до батька ритуал, виконання якого забеспечувало нормальну життєдіяльність суспільства. Це здавалося би зрозумілим, якби не голова “пантеону Володимира” – Перун. На відміну ід “адміністратора” – Дажбога, Перун виступає як воїтель – громовежець.

Це воїн, який перемагає Змія – Дракона, відбиває в нього худобу та жінок. Хто ж був батьком войовничого Перуна ? Деякі дослідники припускають, що це мало досліджений Стрибог, володар стихій, хаосу, магічних заклять. Можемо, спираючись на викладене вище припустити, що пара Стрибог – Перун дійсно були провідними богами кочовників, а Сварог – Дажбог – землеробів. Тоді Сварога можна ідентифікувати з індійским Дьяусом, а Стрибога – з Варуною. Сина Сварога – Дашбога можна розглядати як доброго адміністратра – Мітру. Але, будучи слабшим за бога кочовників – громовержця Перуна, Дашбог поступається своїм місцем і переймає образ Божественного коваля, якй відповідає давньогрецькому Вулкану, продовжувача та виконавця вищої волі Зевса-Перуна.

Громовержець – головний бог всіх індоєвропейців та інших народів – виступає в образі бога-царя та царя-жерця. Очевидно, що сакралізація царя у кочових народів знайшла своє продовження саме в цьому образі.

Індра відповідає германському Тору, грецькому Зевсу, римському Юпітеру. Він – покровитель свого народу, допомагає у війнах. Будучи повєzзаним з адміністративно-військовою функцією, Перун встигає битися зі Змієм та забезпезпечує візрівання врожаю, володіючи хмарами.

“Індру, кличемо мив битві великій, Індру – в малій,

Як спільника, коли побиваємо ворогів, як громовержця…

Наче могутній бик – отари, силою гонить він народи,

Як цар, що ніколи не знав непокори

Того, хто людьми та багатмствами володіє одноосібно,

Індру – над п’ятьма поселеннями племен,

Цього Індру кличемо ми звідусіль,

Хай буде він тільки наш.”

(Рігведа)

Як видно з останніх слів уривка, Індра (Перун) уявляється власним богом народа, покровителем, захисником від інших племен-варварів. Поняття “своє-чуже”, яке виникає у попередній міфологемі, тримує новий розвиток. Індра має бути також покровителем міст, але крім Перуна у слов’ян такі функції виконує Дашбог. Індра спирається на традиції свого батька, але реформує їх. Це вже не бог всіх людей, а бог конкретного народу, з яким люди обов’язково ідентифікують себе.

Давня людина ще не уявляла собі, що може бути її особистий бог, з яким можна спілкуватися віч-на-віч як у євреїв. Лише. Християнство дасть їй таку можливість, але словяни вже чітко відмежовують себе від інших, и Перун для них є власним богом. Один з найпопулярніших сюжетів, як Перун-Індра б’ється зі Змієм за стада корів, відбиває природну містерію грози. Змій ховає корів під скелею, а громовержець б’ється з ним та перемагає.

Перун пов’язаний з високими місцями (Зевс – з Олімпом) і