РЕФЕРАТ

Діяльність товариства “Просвіта”

Товариство "Просвіта" народилося на противагу антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою,- з одного боку, і русофільській, – з другого. Галицькі громадські діячі поставили перед собою мету довести, що українці – народ з культурними традиціями, який відрізняється як від поляків, так і від росіян.

Для опрацювання статуту Товариства був створений комітет із представників академічної молоді, а також із таких діячів, як доктор Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, професор гімназії Павлин Свєнціцький та ін. 2 вересня 1868 року Міністерство освіти дозволило заснувати Товариство "Просвіта". Це стало підставою для скликання у Львові першого загального збору. Його організація була доручена конституційному комітетові на чолі з професором академічної гімназії Анатолем Вахнянином.

Загальний збір був скликаний 8 грудня 1868 року в залі польської "Стрільниці" на вулиці Курковій.. На збір прибуло 65 представників, лише один із них, отець Йосиф Заячківський, не був мешканцем Львова.

Програма майбутньої праці "Просвіти" була коротко сформульована у виступі студента Андрія Січинського: "Кожний нарід, що хоче добитися самостійности, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільности, народні маси піднеслися до тої степени просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народнього організму, відчула своє горожанське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремішньої народної індивідуальности; бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього".

Головою новоствореного Товариства збір обрав Анатоля Вахнянина, а до виділу (керівного органу) – Олександра Борковського, Івана Комарницького, Михайла Коссака, Максима Михаляка, Омеляна Огоновського, Омеляна Партицького, Юліана Романчука, Корнила Сушкевича і Корнила Устияновича. Вирішено було створити українську бібліотеку з читальнею і щорічно видавати календар для народу.

Загальний збір "Просвіти" отримав привітання від українських народовських громад Бережан, Тернополя, Перемишля, Станіславова і Чернівців, від студентських товариств "Січ" і "Основа" у Відні. Вітальні телеграми надійшли з Чехії, Сербії та Словаччини. Тим часом москвофільське "Слово" назвало Товариство "польською інтригою".

Щоб роз'яснити мету Товариства, його виділ звернувся 11 лютого 1869 року зі спеціальною відозвою до народу. У ній указувалося, що "поза школою не знаходить українська дитина ніякого духовного корму, через котрий самосвідомість, моральність і добробут у народі могли би чимраз більше розвиватися".

Товариство працювало у складних умовах. Воно не мало приміщення, а тому наради і засідання проводили вдома у К. Сушкевича або А. Вахнянина. Плідно працювала просвітницька секція, шо розпочала видавати для народу популярні книжечки і готувати підручники для єдиної української гімназії. Редактором популярних видань став письменник Юрій Федькович. Товариство домовилося про книгообмін з польськими та чеськими освітніми товариствами.

26 травня 1870 року відбувся другий загальний збір Товариства. І знову довелося просити приміщення у польської "Стрільниці". Збір визначив нові принципи роботи "Просвіти".

На Товариство відразу почалися нападки як намісництва і староств, так і русофільського "Слова". Однак просвітня робота набирала сили. За два роки було засновано три нові філії "Просвіти", організовувано читальні, почали видавати друкований орган "Письмо з "Просвіти", а з 1880 року під редакцією члена виділу "Просвіти" Володимира Барвінського стала виходити народовська політична газета "Діло". Широка популярність Товариства змусила галицький сейм надати йому 1000 срібних "запомоги", яку згодом збільшено на 50 відсотків.

30 листопада 1880 року з ініціативи В. Барвінського скликано перше українське народне віче у Львові. Віче було однією з форм політичної роботи Товариства. Зі зміною ситуації політична боротьба могла мати для "Просвіти" непередбачені наслідки. Зваживши на це, члени виділу (Омелян Огоновський, Юліан Романчук, Олександр Огоновський, Олександр Стефанович, Іван Белей, Кость Левицький та інші) вирішили створити перше українське політичне товариство "Народна Рада", яке б співпрацювало з "Просвітою". 1884 року було засновано ремісниче товариство "Зоря", його очолив один із керівників "Просвіти" Василь Нагірний.

За ухвалою загального збору Товариства, який відбувся 25 березня 1891 року, читальні "Просвіти" вели курси неписьменних, проводили "відчити", вечорниці, ставили п'єси, а крім того, створювали рільничо-господарські та промислові спілки, позичкові й ошадні каси.

Своє 25-річчя "Просвіта" відзначила дуже урочисто. Разом з іншими українськими товариствами вона організувала перевезення з Новосілок-Міських на Личаківське кладовище останків Маркіяна Шашкевича. Іван Белей підготував коротку "Історію Просвіти".

Великим досягненням "Просвіти" була, безперечно, купівля у 1895 році власного будинку. Для цього надійшли пожертвування не тільки з Галичини, а й з Наддніпрянщини. Кияни передали через професора Михайла Грушевського 1500 ринських.

31 січня 1896 року загальний збір "Просвіти" обрав головою Товариства професора Юліана Романчука. Ці обов'язки він виконував цілих десять років. За цей час швидкого розвитку набув кооперативний рух, який покликав до життя в 1898 році "Краєвий Союз Кредитовий", а в 1904 році – нове товариство "Краєвий Союз Ревізійний". Члени "Просвіти" провели маніфестації з нагоди 50-річчя скасування панщини і 100-річчя "Енеїди".

На зламі двох віків значно активізується політичне життя, в якому члени "Просвіти" завше йдуть попереду. Саме тоді, 1899 року, більшість народовців оформилася в Національно-демократичну партію на чолі з Юліаном Романчуком і Костем Левицьким. Галицька інтелігенція долає консерватизм. Замість самоназви "русин" ("руський") поширюється назва "українець" ("український"). Водночас запроваджувано фонетичний правопис до популярних видань "Просвіти". Просвітницьку діяльність широ підтримує духовенство, зокрема тодішній станіславівський єпископ Андрей Шептицький.

Почуття єдності західних і наддніпрянських земель виявилося під час святкування 12 листопада 1905 року ювілею гетьмана Богдана Хмельницького. На той час за прикладом Галичини