Статистики, зокрема, звинувачувались у тому, що по кілька разів враховували смертність! У березні 1937 року заарештовано й невдовзі розстріляно начальника Бюро перепису ЦУНГО О.Квіткіна — учасника трьох дореволюційних з’їздів РСДРП від більшовицької фракції. Було репресовано й інших керівників перепису. У Києві закрили створений ще 1919 року перший у світі Демографічний інститут, а його директор академік М.Птуха майже два роки просидів у Лук’янівській в’язниці. Вісімнадцять років провів у таборах ще один визначний український демограф — Ю.Корчак-Чепурковський.

Довгі роки вважалося, що всі дані перепису 1937 року знищено. І лише 1989-го частину їх вдалося відшукати в архівах і опублікувати. Виходило, що 1937 року чисельність населення СРСР становила 162,0 млн. чол. Ця цифра була на 3,7 млн. менша раніше опублікованої чисельності населення СРСР —165,7 млн. чол. на початок 1933-го. Хоча в ті роки нормальний середньорічний приріст населення СРСР мав становити, щонайменше, 3—3,5 млн. чоловік. Отримані під час перепису дані явно контрастували з цифрами, наведеними Сталіним у січні 1934 року на ХVII з’їзді партії про зростання населення СРСР зі 160,5 млн. чол. наприкінці 1930-го до 168 млн. наприкінці 1933-го, його доповіддю на ХVІ з’їзді ВКП(б) про те, що «щорічний приріст населення становить у нас понад 3 мільйони душ», і ще одним досить характерним за термінологією (поруч із терміном «гвинтики» щодо рядових громадян країни) виступом у грудні 1935 року перед передовиками-комбайнерами: «У нас тепер … населення стало розмножуватися швидше, ніж у давні часи… Нині у нас щороку чистого приросту населення виходить близько трьох мільйонів душ. Це означає, що щороку ми одержуємо приріст на цілу Фінляндію (загальний сміх)».

А виступаючи на ХVIII з’їзді ВКП(б) (з’їзді боротьби за перемогу комунізму) у березні 1939 року, Сталін, як це бувало не раз, на виправдання зменшення чисельності населення в СРСР змушений був змінювати аргументацію й шукати інше пояснення, інших винуватців. Щорічний тримільйонний приріст населення, про який він сам нещодавно говорив, був оголошений фантазією фахівців Держплану: «Вони вважали, приміром, що протягом другої п’ятирічки (1933—1937 рр. — А.Р.) щорічний приріст населення в СРСР мав становити три-чотири мільйони чоловік або навіть більше цього. Це також була фантастика, якщо не гірше». Не чекаючи попередніх результатів нового перепису, Сталін у цій самій доповіді назвав цифру чисельності населення СРСР — 170 млн.

Досі популярні серед частини наших громадян думки, нібито Сталін нічого не знав про голод, репресії тих часів і тим більше не був до них причетний, далекі від істини. Уїнстон Черчілль у четвертому томі своєї книги «Друга світова війна» пише, що у відвертій розмові на запитання англійського прем’єра про кількість жертв колективізації в СРСР Сталін назвав цифру 10 млн. засланих і померлих від голоду селян. Навряд чи можна думати, що «це все вигадав Черчілль у вісімнадцятому році», так само, як і те, що Сталін перебільшував такі невигідні для нього цифри.

Новий перепис населення в січні 1939 року дозволив трохи приглушити демографічні наслідки голоду та репресій. По СРСР він дав цифру чисельності населення 170,5 млн. чол., що на 8,5 млн. більше, ніж невідомі на тоді цифри 1937-го. Можливість 4,25 млн. середньорічного природного приросту населення за ці два роки викликає серйозні сумніви. Швидше за все, результати перепису 1939-го орієнтувалися та «прив’язувалися» до 170-мільйонної цифри, названої Сталіним за три місяці до того на з’їзді партії.

За відомими тепер даними, справжня чисельність населення СРСР за переписом 1939 року була на 2,4 млн. чоловік менша, ніж вказували офіційно опубліковані цифри, і становила 168,1 млн. чол. Її довелося підтягувати до сталінських цифр. Швидше за все, найбільші поправки у бік збільшення припали на Казахстан і Україну. При прирості населення Радянського Союзу між переписами 1926 і 1939 років на 15,9%, з одинадцяти союзних республік, які входили на початку 1939 року до складу СРСР, найменше зросло населення Казахстану й України — двох республік, у яких найдужче лютував голодомор. У Казахстані населення збільшилося лише на 1,2% (у сусідній Киргизії — на 45,7%), а в Україні — лише на 6,6% (у сусідній Білорусії — на 11,7%).

В Україні, за лише нещодавно оприлюдненими результатами січневого перепису 1937 року, було 28,4 млн. чол., що на 1,1 млн. менше, ніж за 12 років до того за грудневим переписом 1926-го, на 3,5 млн. менше, ніж вказували офіційно опубліковані цифри на початку 1933 року, та на 5,6 млн. (або на одну п’яту!) менше, ніж прогнозував академік М.Птуха...

овоєнний період

ожна було очікувати, що невдовзі після війни буде проведено новий перепис населення. Але він показав би реальні втрати населення СРСР за роки війни. А вони в кілька разів занижувалися та протягом десятиліть офіційно визначалися цифрою 6 млн. чол.

У книжці члена тодішнього політбюро М.Вознесенського, яка вийшла 1947 року й відзначена Сталінською премією (через років два її автора тихенько розстріляли за ленінградською справою), докладно наводяться дані про втрати всіх видів худоби: коней — на 30%, порівняно з довоєнним рівнем, великої рогатої худоби — на 43%, свиней — на 11% і навіть овець та кіз — на 26%, але ніде не згадуються людські втрати в роки війни.

Перший повоєнний перепис населення СРСР проведено лише 1959 року, тобто