Економічний розвиток європейських країн у 20-х роках значно відрізнявся від США. В найбільш сприятливому становищі була Великобританія, хоча в роки світової війни вона зазнала значних людських втрат (750 тис. осіб загинуло і 1,5 млн. було поранено) і втрат засобів виробництва (торгового флоту - близько 40%). За роки війни випуск промислової продукції скоротився на 20%. Під час війни імпорт у порівнянні з експортом зріс удвоє. Зовнішній борг становив 1150 млн. ф.ст., внутрішній - до 6,6 млрд. ф. ст.

Незважаючи на таке складне становище, Англія мала певні позитиви: як країна-переможниця у війні вона домоглася знач­ної частки репарацій. До Великобританії відійшло кілька німецьких колоній, ще більше зміцнились її позиції в Африці й на Близькому Сході. Все це сприяло пожвавленню госпо­дарського життя. У промисловості сталися структурні зміни. Набирали ходи нові галузі промисловості: автомобілебудуван­ня, авіаційна, електротехнічна, хімічна. В той же час повільни­ми темпами зростало виробництво металу, вугілля. У особливо важкому стані було кораблебудування. Загальний обсяг вироб­ництва промисловості наприкінці 20-х років ледь перевищу­вав довоєнні показники.

Весною 1925 р. уряд відновив загальний стандарт фунта стерлінгів нарівні його паритету з доларом (1 ф.ст. = 4,86 дол.), що дало змогу Англії відновити свої позиції лідера фінан­сового світу. Але це похитнуло конкурентоспроможність анг­лійської промислової продукції.

Франція зазнала значно більших витрат у війні, ніж Анг­лія: на фронтах загинуло 1,3 млн. і 2,8 млн. чоловік було поранено, зруйновано близько 10 тис. підприємств, знищено половину торгового флоту; загальні витрати становили 134 млрд. зол. франків. Союзникам Франція заборгувала більш як 60 млрд. франків. Та все ж Франція залишилась однією з провідних країн світу. Вона отримала значні репарації і високорозвинуті індустріальні райони Ельзас і Лотарінгія, німецькі та турецькі колонії, понад 8 млрд. золотих марок у вигляді натуральних поставок лісу, цементу, вугілля тощо. Крім того, уряд виділив на відбудову зруйнованих районів 100 млрд. франків. Це дало змогу не лише відбудувати, а й звести нові та модернізувати старі підприємства.

Перебудова промислової структури мала свої особливості. Якщо в США і Англії структурна перебудова супроводжувала­ся уповільненням або застоєм традиційних галузей, то у Франції структурні зміни сприяли розвитку як традиційних, так і нових галузей промисловості. Важливе значення для ста­більного розвитку мали створені державні координуючі орга­ни — Національна економічна рада і Вища залізнична рада. Поряд з державними чиновниками до її складу входили та­кож великі підприємці. Своєрідну регулюючу роль відігравав заснований урядом банк "Національний кредит".

Характерною рисою промислового розвитку Франції в 20-х роках було збереження великої кількості малих підприємств, на яких працювало від 1 до 10 робітників, більшість торгових підприємств і сільськогосподарських ферм не використовува­ли найману працю. Французькі бізнесмени продовжували вкла­дати кошти не в промисловість, а в цінні папери — у 1929 р. прибутки від вкладень у цінні папери втроє перевершували прибутки від промисловості.

Сільське господарство розвивалося повільними темпами, загальний обсяг його виробництва на кінець 20-х років майже не зріс у порівнянні з довоєнним рівнем.

Найбільш нестабільним було становище Німеччини, де про­мислове піднесення, на відміну від інших країн, почалося лише з 1926 р. Темпи промислового розвитку також були значно нижчі, ніж в інших країнах. Але поступово частка Німеччини в світо­вому виробництві зросла. Швидкими темпами розвивалися ву­гільна, хімічна, газова, електротехнічна галузі, обробітку металів. Вирішальним для інтенсифікації промисловості Німеччини було запозичення американських досягнень у сфері управління і організації виробництва. Масового поширення набуває конвеєрна система, модернізація промисловості. Все це підвищувало конкурентоспроможність країни на світовому ринку.

Концентрація виробництва набуває загального характеру: в 1926 р. об'єднують свої зусилля в конкуренції з американськи­ми автомобілебудівниками заводи Даймлера і Бенца; в цьому ж році утворюється найбільший в Європі "Сталевий трест". У гірни­чодобувній промисловості механізувались трудомісткі процеси, оновлювалось обладнання і машини в шахтах, зростала продук­тивність праці. Видобуток вугілля на одне підприємство, у порівнянні з довоєнним рівнем, збільшився в 2,5 рази при зменшенні працюючих на 37%, виплавка металу на підприєм­ствах Рейнської області підвищилася у 5 разів при збільшенні чисельності робітників лише вдвоє.

Німецькі підприємці стали лідерами в електротехнічній промисловості - Німеччина однією з перших почала переводи­ти залізничний транспорт на електричну тягу, використовувати електроенергію у сталеплавильній галузі, хімічній промисловості.

Поряд з концентрацією виробництва йшло об'єднання банків: декілька німецьких банків контролювало 63% банків­ського капіталу країни: німецькі концерни відіграли вирішаль­ну роль у створені більш як 50 міжнародних фінансових об'єднань.

Відносна стабілізація провідних країн змінилася у 1929 р. грандіозною кризою, найбільшою за всю історію. Головними причинами світової економічної кризи (1929-1933) стали над-монополізація виробництва, відсутність будь-якого його регу­лювання, диспропорція між зростанням обсягів виробництва і рівнем доходів значної частини населення. Платоспроможність населення зменшилася, і воно не в змозі було купувати товари, кількість яких все зростала.

Криза почалася з стрімкого падіння курсу акцій на нью-йоркській біржі в жовтні 1929 р. Вона охопила всі країни світу, але найбільше США і Німеччину. Так, за обсягом виробництва промисловість США відкотилась до рівня 1908 р., Німеччини і Великобританії - до рівня 1896 р. Загальне скорочення вироб­ництва у світі становило 38%. В США збанкрутувало 5 тис. банків, розорилося 100 тис. бізнесменів, кількість безробітних досягла 17 млн. осіб, а в Німеччині - 7 млн. Реальна зарплата зменшила­ся на 40%. 14% фермерських господарств розорилися.

Промислова