Курсова робота

Югославсько-радянські відносини середини 40-50-их років

2.

Зміст

ст.

Вступ.……… ……………………………………………………..………… 3 - 5

Розділ І. Повоєнні відносини 1945 - 1947 рр………....................….…… 6 - 12

Розділ ІІ. Конфлікт «Сталін — Тіто»………………………………..… 13 - 20

Розділ ІІІ. Лібералізація відносин ……………………………...………21 – 25 Висновки.…………………………………………………………..…… 26 - 28 Список використаної літератури.………………………..……29 - 30

3.

Вступ

Актуальність даної роботи полягає в наступному: 2 вересня 1945 року закінчилась Друга світова війна. З цього часу світова спільнота стала жити за новою Ялтинсько-Потсдамською системою міжнародних відносин. Найбільше її принципи відстоювали союзники по антигітлерівській коаліції, в т.ч. СРСР і новостворена Югославія. У внутріполітичному розвитку обидві країни єднала однопартійність, багатонаціональність, багатоконфесійність і т.і. У зовнішньополітичному розвитку вони різнилися. У той час, коли Радянський Союз вів справу до встановлення власної домінації у міжнародних відносинах, не заперечував вирішення різнопланових питань із позиції сили, підпорядкування комуністичних режимів країн Східної Європи особистому диктату і контролю, керівництво Югославії схилялося до розбудови міжнародного співжиття на демократичних засадах. Названа зовнішньополітична концепція суттєво впливала на характер радянсько-югославських відносин.

Тема "Радянсько-югославські відносини середини 40 - 50-их рр. XX ст.» в українській історіографії практично не розроблена. Тому її актуальність спонукає хоча б частково заповнити цю прогалину.

Об'єктом даної роботи є зовнішня політика СРСР і ФНРЮ та її вплив на міждержавні стосунки і міжнародні відносини в регіоні Балкан.

Предметом даного дослідження виступає науковий аналіз суспільно-політичних процесів в СРСР і ФНРЮ, діяльності політичних партій і їх лідерів, міжнародних організацій, причетних до особливого стану радянсько-югославських відносин у досліджуваний період.

Метою вивчення даної роботи є з'ясування коренів, причин і наслідків радянсько-югославських відносин середини 40 - 50-их років XX ст.

Для дослідження теми автор ставить перед собою наступні завдання:

4.

¦ розкрити характерні риси радянсько-югославських відносин у повоєнний час;

¦ дослідити основні причини конфлікту «Сталін - Тіто»;

¦ прослідкувати лібералізацію відносин у наступні роки.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1945 р. до 1956 р.

У роботі проаналізовані праці російських та українських дослідників, що

проливають світло на зв'язки Радянського Союзу з Югославією.

Радянсько-югославські відносини у перші повоєнні роки досліджувалися в СРСР, насамперед, в узагальнюючих працях з історії країн Центральної і Південно-Східної Європи. Це було викликано ідеологічними наслідками конфлікту 1948 року між ФНРЮ та СРСР. Вони стояли на заваді появи монографічних видань із даної проблеми. Зрозуміло, що в узагальнюючих дослідженнях не було можливості різнопланово розкрити двосторонні відносини у період 1948-1956 років.

Спеціальні роботи з історії Югославії, її зовнішньої політики з'явилися в СРСР після нормалізації двосторонніх стосунків у 1955-1956 роках. Це, зокрема, дослідження Ю. С. Гіренко, Л. Я. Гибианського, С. Б. Авдашевої, Н. Васильєва, В. Гаврилова та інших. Праці названих авторів виконані на великому документальному матеріалі. Вони вирізняються новим підходом до оцінки радянсько-югославських відносин досліджуваного періоду і позбавлені ідеологічних штампів.

В українській історіографії відсутні дослідження з проблем місця повоєнної Югославії в міжнародних відносинах, причин радянсько-югославського конфлікту та його впливу на міжнародні відносини. Винятком є монографія О.С.Бейліса. За оцінками славістів - це єдина спроба в радянській історичній науці дослідити історію Югославії після 1945 р. Однак, у роботі багато питань зовнішньополітичного характеру не висвітлюється.

5.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній зроблена спроба грунтовніше, із залученням нової літератури висвітлити події даної проблеми.

В основі роботи лежать принципи історизму, наукової об'єктивності, історичного плюралізму, які вимагають достовірності у висвітленні стану і розвитку радянсько-югославських відносин у досліджуваний період.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Теоретичні розробки, здійснені в дослідженні, можуть бути використані для подальшого вивчення міжнародних відносин, а також при підготовці спеціальних і узагальнюючих праць, навчально-методичних посібників і навчальних програм з історії України та міжнародних відносин. Практична цінність роботи полягає в можливості використання матеріалів для підготовки навчальних спецкурсів з історії міжнародних відносин у Центральній та Східній Європі.

Структура роботи охоплює вступ, три розділи, висновки та список використаної літератури.

6.

Розділ І. Повоєнні відносини 1945 - 1947 рр.

Післявоєнні радянсько-югославські відносини, як справедливо зазначав російський історик Л.Я. Гибианський, відзначалися найтіснішим співробітництвом і взаємодією. Це стосувалось і активних військово-політичних зв'язків двох країн на завершальному етапі Другої світової війни при проведенні спільних бойових операцій військ 2-го і 3-го Українських фронтів і Народно-визвольної армії Югославії. Саме тоді розпочалось переоснащення Югославської армії за рахунок військової допомоги, яка надходила з СРСР.

Згідно планам югославського Верховного штабу після війни передбачалося збільшення чисельності армії з 500 до 800 тисяч. Під час переговорів Сталін неодноразово повертався до питання будівництва Югославської армії. Тоді ж відбулась домовленість про направлення в Югославську армію радянських військових інструкторів.

Таким чином, очевидно, що Сталін і радянське керівництво було зацікавлене у зміцнені і присутності на Балканах сильної союзної Югославської армії.

Сталін цікавився відносинами Югославії з сусідньою Албанією, особливо намірами Белграду підписати з останньою договір про дружбу і взаємну допомогу, звернувши увагу югославці на можливе ускладнення в цьому питанні з Англією. Судячи з вище сказаного, Сталіна вже тоді турбувала самовпевнена і непродумана лінія югославських правителів. Ось як з цього приводу висловився він сам: «В случае осложнений придется воевать, а сможет ли она [ Югославия ] воевать против Англии, имеет ли она достаточно сил? Это еще вопрос» [ 11, с. 217 ].

Результатом радянсько - югославських відносин в січні 1945 р. стало розширення військової допомоги Югославії. Окрім уже отриманої військово- технічної допомоги постановою Державного комітету оборони (ДКО) СРСР

7.

від 10 лютого