Таким чином, на самому початку формування «соціалістичного табору» компартія Югославії поставила питання про принципи взаємовідносин між правлячими партіями двох країн - ВКП (б) і КПЮ, а головне, мова йшла про врахування зі сторони великої держави - СРСР тої чи іншої специфіки керівництва свого партнера згідно військово-політичного союзу.

Для радянської сторони було необхідно публічне покаяння югославського уряду на зборах Інформбюро, проте югославські лідери не вважали можливим такий шлях. Не дочекавшись покаяння Тіто, Сталін ще більше закріпився у рішенні віддати його «ідеологічному суду».

Результатом наради була знаменита резолюція Інформбюро «О положений в Коммунистической партии Югославии», яка була опублікована 29 червня 1948 р. газетами восьми комуністичних партій, в результаті чого всьому світові стало відомо про конфлікт з Югославією. Владні структури Югославії звинувачувалися у потуранні органам безпеки для стеження за

18.

діяльністю не тільки представників уряду СРСР, але і чинного представника ВКП(б) у Комінтерні пана Юдіна. Крім цього, високі посадовці Югославії С.Вукманович, Б.Кідрич, О.Ранкович - за ствердженням листа - у своєму лексиконі використовують такі висловлювання: "... в СРСР при владі великодержавні шовіністи", "...ВКП(б) вироджується", "...СРСР намагається економічно підпорядкувати Югославію", "...Комінформбюро - засіб проникнення і підпорядкування партійних осередків впливу ВКП(б)" і таке інше [ 6, с. 217-218].

У резолюції були підтверджені радянські звинувачення на адресу керівників Югославської компартії. Незважаючи на це, уряд Югославії продовжував вірити у можливість припинення конфлікту, що було особливістю цього феномену у міжнародних відносинах.

Й. Броз Тіто: «Для наших людей конфликт и особенно резолюция представляли несомненно тяжелейшую травму, либо ми в Югославии, несмотря на многочисленние сомнения, всетаки в основном верили в Советский Союз, верили в Сталина... Ми не стидимся этих иллюзий... они играли позитивную роль, сведетельствуя о нашей глубокой вере в прогресс и социализм. А в июньские дни 1948 года, когда их Сталин так беспощадно, так грубо растоптал, нам было страшно трудно. Но ми не утратили вери в социализм, однако начали терять веру в Сталина...» [ 11, с. 265-267 ].

У контексті двосторонніх відносин важливе значення мали рішення п'ятого з'їзду КПЮ, який відбувся 21-28 липня 1948 року.

Учасники п'ятого з'їзду не підтримали ідею канонізації Й.Сталіна як безпомилкового вождя світового комуністичного руху. Вони засудили також твердження про неприйняття КПЮ принципів пролетарського інтернаціоналізму. З 2.344 делегатів п'ятого з'їзду тільки один, а саме С.Жуйович Црні підтримав підсумковий документ наради у Бухаресті.

19.

Тиск на Югославію прийняв найрізноманітніші форми: економічна блокада, погрожування військовій силі, включаючи такі військово-політичні засоби як створення розвідки і спрямування в країну терористичних груп. Все це входило в арсенал свого роду «психологічної війни», яка сприяла створенню атмосфери страху і загрози озброєної агресії для психологічної дії на югославські народи з метою їх мобілізації на виступ проти режиму Тіто.

Особливо важкий удар по економічному становищі Югославії був нанесений фактичним встановленням зі сторони СРСР та інших країн Східної Європи економічної блокади. 31 грудня 1948 р. в радянській пресі було опубліковане повідомлення про те, що в результаті ворожої політики югославського уряду Радянському Союзу неможливо підтримувати економічний обмін між СРСР та Югославією. Тому протокол товарообміну на 1949 р. передбачає скорочення товарообороту між СРСР та Югославією у шість разів у порівнянні з 1948 р.

Кульмінації радянсько-югославські відносини досягли у листопаді 1949 року, коли нарада Комінформбюро в Будапешті прийняла резолюцію "КПЮ в руках убивць і шпигунів". Не дивлячись на те, що "кліку Тіто" звинуватили у переході, за вказівкою англо-американських імперіалістів, від "буржуазного націоналізму до фашизму", уряд Югославії продовжував соціально-економічні перетворення за взірцем Радянського Союзу. Як не безпідставно довів проф. Яровий В.І., Й.Броз Тіто і його оточення будь-що намагалися довести антиюгославський зміст резолюції Комінформбюро. Разом з тим, відзначено, що уже з кінця 1949 року в Югославії відбувся відхід від радянських форм і методів господарювання. Еволюція вибору моделі розвитку югославського суспільства привела до загострення міжнародних відносин у регіоні Балкан і, насамперед, між СРСР і США.

Цьому у значній мірі сприяв розрив дипломатичних відносин між СРСР і ФНРЮ, а також поглиблення американо-радянських протиріч, яке відбувалося у рамках "холодної війни".

20.

Отже, з вище сказаного, можна зробити висновок, що причиною конфлікту Сталін - Тіто, виявилось не тільки психологічне протистояння двох схожих особистостей. Насправді, серед багатьох факторів мало місце зіткнення двох компартій, які претендували на головну роль у міжнародному комуністичному русі. Окрім того, обидва режими вважали Балкани зоною свого впливу у глобальному чи регіональному контекстах і прагнули до повного володіння в даному регіоні.

21.

Розділ ІІІ. Лібералізація відносин

Потепління у радянсько-югославських відносинах наступило у 1953 році після смерті Й. Сталіна. З цього періоду набуває нового забарвлення і змісту зовнішня політика СРСР. Обидва тоталітарні режими потребували нормалізації взаємовідносин. Особиста ворожнеча Сталіна і Тіто зі смертю радянського вождя відійшла у небуття. Югославію стали розглядати