б) змінами політичного устрою у багатьох балканських країнах, зокрема, в Югославії.

Другий період (1949-1958 рр.) американо-югославських відносин припав на погіршення стосунків СРСР із Югославією. У зв'язку з цим, США докорінно переглянули свою стратегію на Балканах. Вони припинили антиюгославську історію, а модель "самоврядного соціалізму" не ототожнювали з соціалізмом радянського зразка [ 7, с. 194-196 ].

25.

Доведено, що для погіршення радянсько-югославських відносин США вміло використали судовий процес в м. Будапешті над групою Ласла Райка і його спільниками. У контексті цього, уряд Угорщини звинувачував міністра внутрішніх справ О.Ранковича, який у жовтні 1948 року в м. Пакше мав зустріч із завербованим Управлінням держбезпеки Югославії (УДБ) і американською розвідслужбою Ласлом Райком.

Югославія і в наступний період продовжувала відігравати важливу роль у «східній політиці» США і їх союзників. Незалежність від Москви і превілеювання її у деяких міжнародних питаннях, концепція рівновіддаленості від двох блоків, експерименти в області зовнішньої політики служили для Заходу основою для збереження попередніх відносин.

Отож, як випливає з вище сказаного, в 50-их роках відбувається лібералізація радянсько-югославських відносин. З 1954 року відновлюються двосторонні радянсько-югославські економічні зв'язки, а в 1955-1956 роках нормалізувалися відносини як по державній, так і по партійній лініях. На тлі "холодної війни" і загострення відносин між Сходом і Заходом - зміна зовнішньополітичної стратегії СРСР була виправданим дипломатичним кроком.

26.

Висновки

Вже в перші повоєнні роки уряд Югославії приступив до реформування політичної та економічної систем країни. Стратегічними завданнями були націоналізація промисловості та колективізація сільського господарства. Слід зауважити, що вони проводилися в рамках першого п'ятирічного плану, затвердженого 27 квітня 1947 року на період 1947-1951 років.

Аналіз здійснення суспільно-політичних реформ дає підставу оцінити їх, з одного боку, як позитивні, з іншого, як такі, що не позбавлені проблемних компонентів. Зокрема, копіюючи модель індустріалізації і колективізації Радянського Союзу, уряд Югославії свідомо завищив завдання першої п'ятирічки, а його механізми модернізації економіки, темпи її розвитку штучно переніс на югославський господарський організм. Прийняття низки законів політичного і економічного характеру не сприяли розвитку ринкової економіки в Югославії. Фінансування індустріалізації планувалося за рахунок сільського господарства, що практикувалося в Радянському Союзі і засуджувалося країнами з ринковою економікою та міжнародними фінансовими організаціями. На даному етапі керівництво КГОО і Югославії намагалися вирішувати господарські проблеми при збереженні "командної" ролі політичного осередку і держави, не допускаючи розвитку ринкових відносин і приватної ініціативи. Як аргументовано довів державний діяч повоєнної Югославії С.Вукманович-Темпо «...це породжувало застій і стагнацію, труднощі із забезпеченням населення продуктами харчування і товарами споживання". Крім цього, за таких обставин очікувану фінансову допомогу із-за кордону Югославія отримала лише в розмірі 5 відсотків від загальної кількості кредитів, передбачених угодами. Крім цього, курс на створення державного сектора вів Югославію до ізоляції на міжнародному рівні.

Відзначено, що, не зважаючи на економічні негаразди, зовнішня політика Югославії була активною. Уряд Югославії вживав заходів щодо

27.

виконання рішень Ялтинсько-Потсдамської конференції з метою вирішення складних власних та міжнародних питань. У зв'язку з цим, договір Тіто-Шубашич, метою якого було створення Тимчасового об'єднаного уряду, уже в березні 1945 року вступив у дію. По-друге, югославська делегація у складі міністра закордонних справ І.Шубашича, міністра фінансів С.Жуйовича, посла Югославії у США С.Сімича взяла участь в роботі Конференції у м. Сан-Франциско, яка відбулася 25 квітня 1945 року. Югославія, таким чином, підтримала угоду союзників по антигітлерівській коаліції щодо розбудови нових міжнародних відносин з урахуванням наслідків Другої світової війни.

У досліджуваний період нагального вирішення потребувала проблема м. Трієст. З'ясовано, що США і Великобританія вимагали виведення військових частин Народно-визвольної армії Югославії з нього. З іншого боку, військові адміністрації обох країн не заперечували перебування та діяльність в цьому регіоні військових з'єднань усташів і четників, а полковника Д.Михайловича зображали не як колабораціоніста і воєнного злочинця, а як противника комунізму. Незважаючи на те, що колишній СРСР знаходився в складних політичних відносинах з країнами Східної Європи і США, він підтримав ноту Югославії Раді Безпеки ООН від 28 липня 1948 року про недопустимість інтеграції зони Трієста до Італії. Однак, у зв'язку з погіршенням радянсько-югославських відносин у 1948 році, СРСР відмовив Югославії у підтримці на міжнародній арені.

Розгляд політичних зв'язків між СРСР і Югославією у другій половині 40-х років XX століття дає підставу виділити наступні періоди:

Перший період (1945-1948 рр.) - це становлення радянсько-югославських відносин і оформлення правової бази, основу якої заклав договір про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу. У названий період уряд Югославії продовжував будівництво соціалізму за радянським зразком.

28.

Другий період (1948-1953 рр.) - пов'язаний із погіршенням радянсько-югославських відносин. Воно було викликане прагненням СРСР об'єднати Югославію і Болгарію в єдину федеративну державу під своїм патронатом.

Доведено, що радянська ініціатива не була підтримана керівництвом Югославії. У відповідь у Бухаресті 27-28 червня 1948 року на нараді Комінформбюро була прийнята резолюція "Про становище в КПЮ". У ній уряд Югославії звинувачувався в антирадянських настроях, ревізії вчення Маркса, Енгельса, Леніна, методів проведення націоналізації і колективізації, неприйнятті критики і таке інше. Незважаючи на це, керівництво Югославії продовжувало будівництво соціалізму, копіюючи методи Радянського Союзу. Однак, уже в кінці 1949 року Югославія розпочала пошук власного шляху розвитку. З цією метою стали запроваджуватися нові форми і методи господарювання, що не могло не вплинути на стан міжнародних відносин у регіоні Балкан. Як підкреслює відомий вітчизняний славіст В.Т.Яровий "Югославія ставала свого роду великою