План реферату:

1. Українська нацiональна полiтика в 1941 роцi.

2. Партизанська акцiя УПА.

3. Олевська республiка.

4. Україна в 1942 роцi. "Лісове братство".

5. Двi фази боротьби проти Гітлера.

6. Переговори: "УПА - радянськi партизани", "УПА - нiмецька влада".

7. Корiнний перелом - 1943. Переговори з польским пiдпiллям.

8. Розкол УПА на двi групи.

9. Масовi жертви Лебедівської диктатури.

10. Котловина смертi.

11. Новi україно-німецькі переговори. Українська армiя в Німеччині.

Українська нацiональна полiтика в 1941 роцi.

Початок ВВВ став поштовхом до нового розвитку подiй на Україні: повне завоювання українських земель нiмцями i досить-таки лiберальна полiтика окупацiйной влади до населення.

Також спостерiгалась активнiсть всiх тих рухiв, котрi при радянськiй владi працювали у пiдпiллях.

Та перше захоплення нiмцями ("хай буде сам чорт, аби лише не бiльшовик") змiнилось більш реалистичними поглядами на новоявленого окупанта України. В звязку з цим виникає ситуацiя iснування української офiцiальної i неофiцiальної полiтики, котру пiдтримує уряд Української Народной Республiки, ОУН, Союз Монархiстiв. Та ОУН (С.Бендери) не чекаючи розвитку подiй 30 червня 1941 року прийняла полiтичний акт:"Акт проголошення Української держави" i "Акт консолiдацiї українських полiтичних сил".

Змiст цих документiв заключався в тому, що необхiдно тримати зброю в руках до тих пiр, поки не буде створена Суверенна Українська влада. Робився акцент на спiльну роботу з нiмцями. Цiкаве те, що цю iдею створення влади пiд нiмецьким протекторатом пiдтримував і благословив сам митрополит Шепетицький. На чолi виконання цього "декретом" С.Бетдери було поставлено Ярослава Стецька. Але, як потiм виявилось, то були несерйознi кроки, митрополита було введено в оману, та й самi нiмецькi властi немаючи спочатку нiчого проти акту про українську незалежну державу, почали проводити реакцiйнi заходи щодо "Влади Стецька". На горизонтi iсторiї в той час з'являєтся Iван Легенда, "Лейтенант Легенда", провiдник групи С.Бендери, який став мiнiстром полiтичної координацiї війскових сил, своїми указами наробивши таких справ, що репутацiю актiв було сильно пiдмочено (наприклад, було анульовано 4-й унiверсал Україньской Центральної Ради вiд 22.01.1918 року).

Взагалi цi укази пiдлягають справедливої критицi, бо переважно - в анархiї i дезорiєнтацiї масс, у появi юридично-державного дуалiзму вони зiграли головну роль.

Це вже не кажучи про їх повну безграмотмотнiсть з точки зору законностi як дiпломатичної так i революцiйної. Підіймалось питання i про нацiональну українську армiю, яке теж залишився невирiшенним через некомпетентнiсть.

В реальностi ж основною лiнiєю "Великої полiтики" української думки були наступнi тези:

- Всеросiйска імперiя (i коммунiзм);

- нова Росiя, якщо не вiдмовится вiд своїх претензiй на Україну як на свою, "законну" частину;

- Німеччина;

- Польша;

Але як виявилось на дiлi, люди на окупованих землях вiдмежувалися вiд полiтичних партій. Тому проводиться полiтика заслання "агiтаторiв", "комiссарiв" в Центральну та Схiдну частину України, при цьому яскраво видно протистояння iдей ОУН крило пiд головою Мельника i "Бендервцiв". Та агiтацiя мала реальнi наслiдкi (змiнювались кадри державного сектора). Однак нiмцi заборонили всеякi полiтичнi органiзацiї i "Держава" С.Бендери розпалась. Так чи iнакше, Україна в цей перiод ,на мiй погляд, не мала вибору: в будь-якому випадку вона залишалась пiд владою Німеччини чи Радянської Росiї, виникає єдино вiрна реакцiя українцiв - починається пiдпiльне озброєння. А сам український антикоммунiстичний центр було розподiлено по таким центрам :

- Полiсся (УНР);

- Буковина (ОУН);

- Львів (С.Бендера).

2. Партизанська акцiя УПА.

22 червня 1941 року замiсть Українського Національного Вiдродження з'явилась Українська Повстанська Армiя. Вiйсковi дiї ведуться в основному проти НКВД. Також проводяться акцiї по захопленню транспорту i трудоресурсiв у бiльшовиків, збір зброї.

В Сарнах з'являється школа "мiлiцiонерiв" котрих готує для себе німецька армiя. Як стверджуе Т.Б.Боровець набiр Українцiв був "iдеологiчно" підготовано як "воiнів Полiської Січi". Коротше кажучи це була спроба, використуючи можливості пiдготовки більш вiйскової нiж якоiсь iншої, пiдготувати кадри для украiнської армiї.

Перша вiйськова акцiя УПА проходила на територiї Полiсся, котра в принципi була "нiчиєю землею". Нiмцi стрімко пройшли це мiсце, залишивши за собою частини радянських вiйск, які потім стали об'єднуватись в партизанскi загони. Нiмцi не бажають признавати Полiську Сiч – тi ж загони мiлiцiї, якими керує i якi пiдлеглі законам УНР. Було досягнуто компромiсу в тому, що це буде напiввiйскова-напiвмiліцейска акцiя по очищенню вiд бiльшовицьких загонiв цiлого Полiсся. Якщо коротко описати цей "генеральний наступ" отримуємо:

Тут неможливо не сказати про таку iсторичну особу як полковник Д'яченко, командир кавалерiйского полку "Чорних Запорожцiв", який став комадиром Полiської Сiчi. А сам Бульба-Боровець став головнокомандуючим УПА та окружним комендантом мiлiцiї в м. Сарни. Але трапилось так, що Д'яченко i ще декiлька офiцерiв були вимушени виїхати у Польщу. На щойнозвiльнене мiсце було з впевненiстю призначено пiдполковника П.Смородського, який зіграв важливу роль в управлiннi УПА. Автоматично, щоб дiйсно укрiпiти свiй авторитет керiвництво УПА проголосило положення, визначивши полiтичну програму армiї. Це ,на мiй погляд, правильний крок.

Коротко про цю платформу "За що бореться УПА" можна сказати, що: