власнностi, захист людини як вiд державного капiталiзму так i вiд приватного капiталу;
в промисловому i сiльскогосподарському вiдношенню Україна повинна розвиватись сама, як велика держава, кожна трудова людина - акціонер; земля - для трудiвникiв; державне, кооперативне та приватне хліборобство, планова перебудова економiки;
вiльна праця, культурнi, медiчни i iншi питання.
Як свiдчать факти, программа знайшла пiдтримку богатьох колах населення. Менi ж здається, що богато питань - про устрiй державного апарату, якихось механiзмiв законотворчої та виконавчої влади не було зачеплено або мали на увазi як закони "Уряду Української Держави" i взагалi, цю програму я також оцiнюю позитивно.
Та повернiмось до iсторичних фактiв, зараз хочеться всеж завершити розповiдь про наступ Полiської Сiчi. 20 серпня 1941 року по всьому Полiссю, разом з вiйсковими формуваннями Бiлоруської Самооборони розпочався наступ Полiської Січi. Це такi райони як: Туров-Мозир, Олевськ-Звягиль (Новгород-Волинський), так названа "лiнiя Сталiна", Бобруйськ-Гомель-Коростень. Було зайняте мiсто Олевськ, очищено вiд бiльшовицьких формувань богато областей.
Пiдбивши короткi пiдсумки можна сказати:
Ця операцiя мала нацiональний, полiтичний i вiйсково-стратегiчний характер;
Операцiю викликала "нахабно-захватницька полiтика комунiстичної Москви по вiдношенню до Бiлорусiї i України";
В операції приймало участь бiльш 15 тис. чоловiк (10 тис. українцiв i 5 тис. бiлорусiв) з обох сторон;
Вона показала переваги слабоозбройнної, поганоорганiзованної та богатої народним духом i почуттям нацiональної гiдностi спiльної армiї українцiв i бiлорусiв над достатньо сильними червоними і партизанськими загонами та формуваннями.
Зазначаємо, що нiмецькi вiйска нiякої участi у вiйськових дiях не брали, озброєнням та iншим бойовим знаряддям Полiську Сiч та загони Бiлоруської самооборони не забезпечували а навiть, навпаки, деколи заважали й обмежували розвиток подій.
На мене справило величезне враження той факт, що до цих пiр про цю бойову операцiю українського i білоруського народу я не знав, а дізнавшись, був враженний розмахом та результатом дiй, бо величезна тереторiя Полiсся була звiльнена вiд впливу партизанських загонiв бiльшовиків.
3. Олевська республіка.
У величезному трикутнику Луцьк - Гомель - Житомир вже навiть нiмцiв не вважали за ту велику силу, що брала Київ i Смоленськ, i йшла далі, на Москву. Центром республіки - а саме так стали називати лiсове населення цей звiльнений вiд окупантiв шматок землi - стало невелике районе мiстечко Олевськ.
Дивнi речi стали вiдбуватись зразу по приходу вiйск Полiсської Сiчi – тому, що Олевськ був центром воєних дiй, а тепер - штабом: мешканцi з радiстю зустрiчали визволителiв, i це можна зрозумiти - цей факт iснування острiвцiв українськоi незалежностi серед нiмецких окупантiв. Одразу ж люди самi розпочали без сторонної допомоги пiднiймати економiку - відпала потреба в колгоспах i радгоспах, почали вiдкриватись невеликi промисловi пiдпрiємства та iн. Все це показує, що українська нацiя має дуже сiльну вiру i мрiю - хоч на згарищi та голiй, але рiднiй землi спорудити храм української суверенної, соборної держави. Велику роль в становленнi краю зiграв Петро Смородський - начальник штабу УПА. Вiдбулося й культурне становлення - вiдкриваються церкви, школи, новi й старi газети "Вiстi", "Слово", "Голос", "Гайдамаки" - що стала офiцiйним джерелом Полiської Січi. Виникає в iсторiї ще одна вагома фiгура - Iван Митринт, котрий очолює редакцiю "Гайдамаки". Вiн хоче створити "Українську нацiонально - демократичну партiю", має деякi "лiвi" погляди (наприклад, хоче залишити колгоспи) i намагаться зсилаючись на свiй та iншi авторiтети втягнути УПА в полiтичну боротьбу. Та позицiя верхiвки УПА нехитна - вона пiдкорюється лише законнiй владi.
Потрібно вiдилити те, що iснування Олеської республiки навiть чисто теоретично стоїть пiд знаком питання. I дiйсно, згодом нiмцi почали присилати своїх iнспекторiв, вимагаючи бездоганного пiдкорення української вiйскової одиницi - а Полiська Сiч саме такою i була в той час. В керiвництвi УНР було пiднято питання про припинення iснування республiки i перехiд в дiдпiлля. На мiй погляд, таке рiшення було досить розумним - це давало можливiсть скоротити понад 10 тисяч бойових членiв Полiської Січi, бо ж партизанськi загони радянських вiйск було витiснено аж у брянські лiси, а от втримувати звiльнену територiю ставало все важче.
Так чи інакше 15 листопада 1941 року Полiська Сiч УПА була самолiквiдована. По плану зброю було сховано, а людей розпущено додому. Залишився лише Олеський гарнiзон, якiй проіснував на декiлька днiв довше.
Отже, виконавши свiй бойовий обов'язок, ця "армiя без держави" - Полiська Сiч припинила своє iснування. Але у бiйцiв не зникло бажання боротись проти ворогiв рiдної України.
4. Україна в 1942 роцi.
Штаб минулої Полiської Січi роздiлився - одна частина людей вiдiйшла вiд справ, друга оголосила пiдпiльно-бойовi акцiї органiзацiї УПА. Її штаб був розташований в лiсництвi Людвiпольского району.
На початку 1942 роцi Т.Бульба-Боровець зустрiчається з президентом Уряду А.Левiцьким. Була змальована така полiтична ситуацiя на Українi.
заборона нiмецькою владою прав української нацiї на самостiйність i незалежнiсть;
жорстока окупацiя, варварство в економiцi;
знищення культурних та етнологічних цiнностей ("рабам не потрiбна освiта, їх справа - чорна робота");
массовi облави; дiї агентiв НКВС, бiлогвардiйцiв та iн.;
внутрiшня партiйна мiжусобиця нацiоналiстiв.
Таким чином склалась катастрофiчна ситуацiя. I зносити все покiрно вiд нового окупанта не можливо, i пiдняти нове повстання теж неможна. Домовились бити нiмцiв, але не шляхом загального повстання, а окремими "лiтучими бригадами" - починаючи з часу, коли Гiтлер вийде до Волги. Одним з головних осiб майбутнiх дiй був полковник I.Литвиненко.
Отже, вже весною 42-го паралельно гiтлерiвським окупацiйним i полiтичним силам, стала дiяти система прихованої суверенної української влади, охрещеної "Лісовим царством".
Боротьба має вестися в полiтично-пропогандистському