та вiйсковому напрямках (вiйна як з цiвiльною адмiнiстрацiєю Гiтлера, так i воєннi дiї на захiдному фронтi).
Дуже цiкавi, по моєму, "закони українського партизана":
це не бандит, а чесний i мужній воїн;
воюй лише за нацiональну iдею i для високих полiтичних цiлей;
буде боротися до побудування самостiйної України;
йому заборонено займатись грабуванням;
вiн пiдлеглий командиру, хоч i є в той же час добровольцем i революціонером;
воїн що добре справляється з своїми обов'язками.
З цього видно, що фiзична дисциплiна була поганою, хоч ось на морамьнiй дiсциплiнi й тримався весь порядок. Також заслуговують на увагу й готовi аспеки партизанскої тактики УПА:- органiзацiя складається з невеликих партизанських груп;
- тактика "з -пiд землі i пiд землю";
- дiяти скрiзь, та не попадатись;
- жорстока пiдлеглисть командирам;
- знаходитись постiйно в рухi;
- нiчнi напади, сiючi панiку;
- розвiдка й контррозвiдка.
Дiйсно, це iдеальна програма для невеликих загонiв партизан. Хочеться вiдмiтити, що ворогами УПА вважало нацистському i комунiстичну партiї (НКВС та есерів), - розстріл без суду й слiдства.
I ось вже пiд кiнець весни 42-го всi головнi задачi по реорганiзацiї армiї були виконанi.
В цей час на Українi проходить злодiйский масовий терор „гестапо”. Виникає голод, багато концтаборiв та iнше - жити стало неможливо тяжко. I "Лiс" стає єдиним притулком для людей.
5. Двi фази боротьби проти Гiтлера.
16 квiтня 1942 року - це початок "першої фази" цiєї боротьби. Пять лiтучих бригад займаються партизанською вiйною: йде поповнення в ряди борцiв з числа тих, хто втiкає вiд гiтлерiвських арештiв, була в наявностi чудова розвiдка, спiвробiтництво з українською полiцiєю - нiмцi перелякалися, вони побачили "величезну армiю", а дiверсiї українськiх партизанiв на шляхах не давали спокiйно жити всiм структурам "нової" адмiнiстрацiї. Але це була вiйна лише i лише з адмiнiстративними оорганами.
Цiкаво, що Головна Команда УПА написала лист до Коха в стилi "запорожцi пишуть до турецького султана", в якому роз'яснювала свої дiї вiдносно Німеччини i Росiї. У колах українського полiтичного i воєнно-революцiйного пiдпiлля лiтом 42-го не було згоди та єдності щодо поглядiв на методи боротьби. Група С.Бендери стояла на пасивному шляху без партизаських диверсiй: "партизани - це агенти ..... з ними нам не по дорозi" тим самим зупиняючи зусилля УПА.
Друга фаза партизанської боротьби заключалась в тому, що зважаючи на особливо тяжкий стан лiтом 1942 року видається указ всiм "лiтучим бригадам" бити ворога на всiх пунктах воєнно-стратегiчного значення а особливу увагу звернути на системi транспорту та тилового забезпечення - вiд Чорного моря й до Бiлорусiї i Балтики. Можна видiлити таку операцiю як Шепетiвська, що мала бiльш демонстрацiйний нiж диверiйний характер. Проведено її було блискуче. Крiм того, були випадки визволення вiйсковополоненних шляхом нападiв на ешелони. Таким чином,партизанскi загони показали свою силу, з ними стали рахуватись. Настав новий рубiж, рубiж переговорiв.
6. Переговори: "УПА - радянські партизани",
"УПА - нiмецька влада"
Як повiдомляє Бульба-Боровець та iншi, фактично в 41-42 роках на територiї України радянські партизани не iснували як реальна сила: загони пiд командуванням генерала Бiлова, Ковпака було розбито. Але з радянської сторони була добре органiзована розвiдка, дотого ж потрiбно зважити й на все зростаючу недовiру простого народу до окупантiв. Єдиною силою, котра могла вести вiйну проти нiмцiв була УПА. Москва вирiшила змiнити вiдношення й курс своєi полiтики у вiдносинах з українською армiєю: з радянської сторони з'являються пропозицiї розпочати переговори "не дивлячись на минулу антiбiльшовицьку компанiю i помилки з обох сторiн". В червнi 42-го в трикутнику Олевсько-Рокитно-Городище було закинуто радяннський партизанський загiн пiд командуванням Медведєва для охорони радянської делегацiї i, як виявилось згодом не лише для цього.
Пропозицiї Генштабу СРСР були такі:
- припинити ворожнечу (УПА i радянські партизанскі загони);
- злиття УПА з Червоною Армiєю i на основi цього отримати допомогу;
- припинити антирадянську пропаганду в УПА ;
- пiдняти загальне повстання на Українi;
- всiм членам УПА гарантувалась амнiстія за мiнулi грiхи.
Вiдповiдь УПА не затрималась: УПА - суверенна вiйськова одиниця УНР, з чужою армiєю не з'єднається, може бути лиш спілка; українські вiйсковi сили, що перебувають у станi вiйни з СРСР з 1917 року, готовi згодитись на мир i на вiйськовий союз проти Німеччини, якщо СРСР признає суверенiтет; загальне повстання на Українi буде пiдняте лише в тому випадку, коли вiдкриєтся захiдний фронт і у всiй Європi з'являться такi ж умови для повстання, iнакше заколот приречений на невдачу i загрожує винищенням всiєї української нацiї.
Вiдповiдь Генштабу була така, що в якості суверенної держави признавалась лише УРСР, процес дружнiх переговорiв всiляко пiдтримувався і було дано згоду на перемир’я й нейтралiтет.
Та переговори явно затягувались зi сторони УПА (на мiй погляд потрiбно було б таки якось знайти компромiс i з'єднати зусилля) - керiвництво ж УПА боялось, що якщо вiдбудеться їх злиття - то це дасть привiд Радянському Союзi "в'їхати" на Україну в якостi визволителя та iнше.
Так чi інакше до грудня 42-го переговори нi до чого не привели. Загiн Медведєва почав набирати силу, а Москва зимою 42-43-го проголосила українських нацiональних партизанiв "бандитами".
Першi переговори з нiмцями вiдбулися 23 листопада 42-го року з шефом СД Волинi i Подiлля Пiцом. Цi й подiльшi переговори також нiчого конкретного не принесли. Приведу, для прикладу, деякі пункти, що ставилися на них :
Нiмцi вимагали зупинити нiмецько-українську ворожнечу, перетворити УПА в легальну напiв-війскову полiцейську силу в системi нiмекцькiх вiйск, допомогти нiмцям знищити всякi антинiмецьки групування,