Історія державно-правового розвитку на території су-часної України бере свій початок від середини І тис. до н. е., коли у народів і племен Північного Причорно-мор'я з'являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й встановлення класового суспільства.
ДЕРЖАВА СКІФІВ
1. Географічне розташування. Етнографічна історія.
У VII—III ст. до н. е. у степових районах Північно-го Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму пану-вали скіфські племена. Вони займали значну терито-рію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Більшість сучасних дослідіниніїв вважає, що формування скііфів відбулося внаслідок взаємодії як місцевих (кімме-рійських), так і прибулих (іранських) кочових племен. Прихід цих кочових племен у причорноморські степи датується звичайно кінцем VIII—VII ст. до н.е.
У VII ст. до н. е. у скіфів утворюється могутній пле-мінний союз. Відомості про основні племена, які входи-ли у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст. до н. е.). Наймогутнішим й найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі ни-жньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгу-лом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-земле-роби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи. Нарешті, на пів-ніч від царських скіфів (мабуть, у межах степової сму-ги України) розташовувалися сніїфи-хлібор'оби (орачі).
І хоч у рамках скіфського племінного союзу прожи-вали не тільки власне скіфи, а й інші племена та різно-племінні групи, які відрізнялися від скіфів за поход-женням і живою, цю спільність античні автори називали «Скіфією», або «Великою Скіф'ю».
2. Суспільний лад. Ведення господарства.
У VII - VI ст. до н. е. більшість скіфських племен вже знаходилася на останній сходинці первіснообщин-ного ладу.
Родові зв'язки все ще були сильні. Основною сус-пільною одиницею була родова община, що складалася з кількох патріархальних сімей. Рід, родова община во-лоділи землею, виділяючи кожній патріархальній сім'ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на зе-млю в цей час не існувало.
У скіфів-кочівників кожна сім'я мала свою отару, стадо корів, але земля, як і у землеробів, належала об-щині, племені. Родова організація відігравала велику роль у кочівників при розподілі пасовищ, перекочовках і-т. ін.
У скіфському суспільстві VII - VI ст. до н. е. вже мо-жна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общинників — кочових ско-тарів і осілих землеробів — виділялася родоплемінна .знать (іродові старійшини, племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, ставала все більш помітною майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони добували під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незнач-ною.
Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демокра-тії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але осо-блива роль у союзі належала військовим вождям — «царям», які очолювали скіфське військо під час похо-дів. Влада «царів» передавалась у спадщину, але кан-дидатури «царя» та його спадкоємця все ще затверд-жувалися народними зборами.
Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соці-альна диференціація, процес класоутворення, що роз-почався, сприяли посиленню влади скіфських військових керівників, розвитку зародків спадкової знаті та дійс-ної царської влади.
Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспіїльстіаі, .війна окіфів з військами перського цари Дарія І у 514—513 рр. до н. е.
Згідно з Геродотом скіфські племена, що вступали у боротьбу з персами, складалися з трьох основних частин, угрупувань. Кожну з них очолював свій вій-ськовий вождь — «цар». Один з них на ім'я Іданфірс був головним, і йому підкорялися інші вожді.
Боротьба з Дарієм І, що закінчилася перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії. Крім того, у цій боротьбі кочові племена, у першу чергу царські скіфи, виступили на захист всього союзу, чим забезпечили собі панівне становище у союзі племен. Це надало їм мож-ливості експлуатувати землеробські племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги над Дарією І влада «царів» і військово-дружинної знаті.
У підсумку на ірубежі VI—IV ст. до н. е. у Скіфії, як вважає ряд скіфологів, відбуваються становлення класового суспільства та виникнення рабовласницької держави. Саме у цей час скіфський цар Атей усунув інших «царів» і узурпував усю владу. Атей прожив дов-ге життя і в 40 р. IV ст. до н. е. зумів об'єднати під своєю .владою майже всю країну - від Азовського моря до Дунаю, перетворивши Скіфію на могутнє царство. Центр держави Атея знаходився на нижньому Дніпрі, де наприкінці V ст. до н. е. виникло велике укріплене поселення — Каменське городище. Однак сутичка скіфів у 339 р. до 'н. е. з македонським царем Фіїліппом II закінчилася поразкою і смертю Атея.
Незважаючи на загибель Атея, Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значно зменшилися. Скі-фія залишалася все ще сильною в економічному і воєн-ному відношеннях. Як свідчать писемні й археологічні джерела, царство, створене Атеєм, існувало з IV до III ст. до н. е.
Більш міцною була Скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько III ст. до н. е. Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський ('непо-далік від сучасного