4. Джерела і норми Скіфського права.

Основним джерелом права у скіфів був звичай, пе-ретворений відповідно з інтересами правлячої верхівки на звичаєве право. Скіфи, згідно з Геродотом, уникали запозичення чужоземних звичаїв не тільки від інших народів й особливо від елеїнів. Скіфська культура про-тягом усієї історії залишалася, безписемною, тому і фік-сація норм звичаєвого права не могла бути здійснена. Поряд із звичаєм досить рано з'являється й інше дже-ірело права — правила, встановлені царською владою. На великій території Скіфської держави збереглися групи населеная, яні жили на основі своїх законів. Збе-регли, наприклад, свої звичаї племінні союзи таврів у Криму, неври, що жили на південь від Прип'яті.

Норми скіфського права захищали приватну влас-ність на худобу, повозки з пересувними житлами, до-машні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність у скіфів становили зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на. землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями.

Зобов'язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі-продажу і т. ін. Звичайно до-говори у скіфів скріплювали клятвою, як це робилося, наприклад, при укладенні договору знаменитого скіф-ського побратимства. Правова регламентація зачіпала й данницькі відносини. На практиці відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувалися грабуванням майна, крадіжкою худоби, захопленням полонених з наступним перетворенням їх у рабів.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах пат-ріархату. Рахування родоводу велося по чоловічій лінії. У сім'ї панував чоловік, практикувалося багато-женство. Старша жінка займала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдова переходила як май-но в спадщину до старшого брата померлого. Нерівність у сім'ї визначалася не тільки підкореним становищем жінки, але й тим, що старші сини у випадку одружен-ня одержували частку майна і право на виділ ще за життя глави дому, а молодший з синів ставав спадко-ємцем батьківського господарства.

Найбільш небезпечними злочинами у скіфів вважа-лися злочини проти царя (замах на життя правителя шляхом чаклунства, непокора царському наказу). Зло-чином була також неправдива клятва богам царського вогнища. Усі названі злочини каралися смертю. Пору-шення звичаїв і відступ від віри в богів також тягли за собою смертну кару винного.

Відомі злочини проти власності (крадіжка, грабіж і т. ін.), проти особи (вбивство, перелюбство, обра-жання).

Найбільш поширеними видами покарання були смертна кара, відрубання правої руки, вигнання. Дов-гий час у скіфів зберігалася кровна помста.Можна гадати, що оправи про злочини, які не зачіпали основ царської влади і взагалі інтересів держави, розглядалися у порядку здійснення змагального проце-су. Проте з найбільш небезпечних злочинів здійснював-ся слідчий процес.