Україна в умовах десталінізації (1953-1964)

План

1. Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в Україні, ХХ з’їзд КПРС і Україна.

2. Характер і між демократизація державного життя.

3. Україна на міжнародній арені.

4. Демократизація культурного-духовного життя в республіці.

5. Суперечливість ідеологічних та культурних перетворень. Посилення революції. Антицерковна кампанія.

6. Зародження диседентного руху в Україні „Шистидесятники”. Значення діяльності диседентників.

1. Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в Україні, ХХ з’їзд КПРС і Україна.

Частковий відхід від сталінізму, який проходив протягом 1953—1955 рр., не змінив тоталітарної суті суспільно-го ладу в СРСР. Критика на адресу Й.Сталіна була вкрай непослідовною і поміркованою, ім'я його, як і раніше, згадувалося поряд з іменами Маркса, Енгельса, Леніна. Разом з тим най-більш далекоглядні керівники партії і держави розуміли, що без певної де-мократизації суспільного життя абсо-лютно неможливе оновлення країни, прискорення економічного розвитку, підтримання високого рівня військо-вої, могутності.

Переломною подією в суспільно-політичному життя Радянського Союзу став ХХ з’їзд КПРС, який відбувся у лютому 1956 року. В історію цей з'їзд увійшов насамперед завдяки надзви-чайно відвертій доповіді на закрито-му його засіданні тодішнього першого секретаря ЦК партії М.Хрущова «Про культ особи Й.Сталіна та його наслід-ки». З'їзд засудив широку репресивну практику тоталітарного режиму, охарактеризовану як «культ особи Й.Ста-ліна», гостро виступивши проти масо-вих репресій ЗО — 40-х років.

Уперше на такому високому рівні були наведені численні факти злочи-нів і прямих зловживань Й.Сталіна і його оточення, абсолютного нехтуван-ня законами.

У доповіді наводилася велика кіль-кість прикладів, коли Й.Сталін та його «соратники» підписували списки на знищення цілих груп керівників різ-них рангів. Делегатів з'їзду вразила інформація про можливу причетність Й.Сталіна до вбивства С.Кірова в 1934 р., винищення командних кадрів в армії, еліти господарських керівни-ків, про трагічний вплив культу особи на хід Вітчизняної війни. М.Хрущов звинуватив сталінську владу в неза-конних переслідуваннях народів у роки війни, розпалюванні національ-ної ворожнечі, численних репресіях повоєнного часу.

Однак це засудження було все ж таки неповним, обмеженим, дозова-ним, певною мірою половинчастим. Без належних мотивів, безпідставно стверджувалось, що культ особи не змінив «глибоко демократичного, дій-сно народного характеру радянського ладу». Хоча цей лад вже на початку свого існування був тоталітарним, адже комуністична ідеологія не визнає справді демократичних принципів і цінностей.

Незважаючи на обмежену критику сталінізму, з'їзд започаткував важливі зміни у суспільстві. Боротьба за утвер-дження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були оголошені стратегією політичного курсу партії.

В Україні рішення XX з'їзду КПРС були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією. Народ чекав повної правди, послідовної демокра-тизації суспільства, гарантій від по-вторення трагедії. Впродовж корот-кого часу в республіці були знищені тисячі сталінських бюстів і пам'ятни-ків, ім'я Сталіна було викреслено з найменувань майданів, вулиць, заводів, колгоспів, установ тощо. Але перебудова психології, особливо лю-дей старшого покоління, не скрізь здійснювалася швидко. Частина ве-теранів громадянської війни і рево-люції, колишніх фронтовиків, та й взагалі - значна кількість людей, одурманених комуністичною пропа-гандою, ставилась до змін з певною обережністю.

Ці настрої швидко знайшли відгук у партійному та державному апараті. В його вищих ешелонах виник справ-жній опір послідовному розвінчанню сталінізму.

Так, перший секретар Київського міськкому партії М.Синиця, доповіда-ючи в ЦК КП України про підсумки обговорення доповіді М.Хрущова, ка-тегорично виступив проти критики ситуації в республіці у 40-ві - на почат-ку 50-х років, закликав не допустити реабілітації творчих працівників, зви-нувачених в українському буржуазно-му націоналізмі. Інформація про хо-лодну реакцію на рішення з'їзду над-ходила і з інших регіонів республіки. Подібного характеру записка була надіслана О.Кириченком, першим секретарем ЦК КП України, в ЦК КПРС. Критика минулого багатьма (а особливо «старою гвардією») в КПРС кваліфікувалася як наклеп на ра-дянський лад, на керівництво партії і держави. Такий підхід значною мірою визначив і оцінку культу особи та його наслідків у суспільних науках, у ху-дожній літературі, на сторінках періо-дики. Тоталітарна система дозволяла критикувати свого творця суворо дозо-вано, у визначених нею рамках, вихід за які не допускався.

Проявом цього стала фактична забо-рона для вітчизняного читача (аж до 1989 року) доповіді М.Хрущова на XX з'їзді. Громадянам СРСР було запро-поновано її «полегшену» версію: у липні 1956 р. було опубліковано по-станову ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків». За змістом і гостротою викладу цей доку-мент був кроком назад порівняно з до-повіддю. Та й сам М.Хрущов поступо-во став змінювати тональність висту-пів. У ряді промов він почав говорити, що Сталін — це «великий революціо-нер», «великий марксист-ленінець» і партія не дозволить «віддати ім'я Ста-ліна ворогам комунізму».

2. Характер і межі демократизації державного життя

Одразу ж після XXII з'їзду КПРС почалося широке впровадження так званих «громадських засад» у різних галузях господарської, політичної, культурної діяльності, в партійних організаціях, радах, редакціях газет. За статутом КПРС передбачалося на кожних чергових виборах оновлен-ня не менш як на чверть складу ЦК і його президії та обрання керівників парторганів лише на три строки, а секретарів первинних парторганізацій - не більш як на два. Це обмежу-вало повновладдя партійних чинов-ників і викликало у них незадово-лення, а згодом і опозиційність полі-тиці Хрущова.

Схвальний відгук населення викли-кали заходи керівництва щодо скоро-чення і «здешевлення» адміністратив-но-управлінського апарату. В Україні 1957-1959 рр, шляхом укрупнення і об'єднання було ліквідовано близько 13 тис. господарських організацій, ус-танов, 164 сільські і районні ради та майже 4 тис. колгоспів. За три роки штати управлінського апарату скоро-тилися