Незважаючи на певну активізацію діяльності рад, профспілок, комсомо-лу, Добровільного товариства сприян-ня армії, авіації, флоту (ДТСААФ), Товариства Червоного Хреста, появу нових добровільних об'єднань, поміт-ної демократизації політичного життя в Україні все ж таки не відбулося. Партійні апаратники торпедували нові статутні норми, а згодом вони були взагалі зняті. Апарат рад і нада-лі користувався різними пільгами, у тому числі 30-процентною вартістю путівок до санаторіїв, персональними службовими автомобілями, позачерго-вим отриманням житла тощо. Для них споруджувалося житло поліпше-ної комфортності, надавалась можли-вість придбати за пільговою чергою, а то й поза нею, легковики тощо.

3. Україна на міжнародній арені.

Друга половина 50-х рр. стала пово-ротним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших ви-дів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранни-ми інтересами, запитами. Можли-вість мати власну, а не сформульова-ну в кабінетах чиновників від куль-тури думку сприяла духовному роз-кріпаченню митців. В Україні були широко відомі твори О.Твардовського, В.Дудінцева, А.Вознесенського, Б.Окуджави, інших відомих російсь-ких письменників, творчість яких сприяла пробудженню критичної думки у суспільстві, пошукам прав-ди життя, осмисленню буття. Саме у цей час починається «новітнє укра-їнське» відродження. У літературу і мистецтво приходить блискуче, талановите покоління «шістдесятни-ків». «Шістдесятництво» — прояв по-літичних форм опору різних соціаль-них верств населення існуючому ре-жиму. Найактивніше і найширше у цьому русі брала участь творча інте-лігенція, зокрема письменники, пев-ною мірою художники, вчителі тощо. Вони виступали проти русифікації, ущемлення демократії, прав людини, нерівності в становищі республік, жорстокості суворо централізованої тоталітарної системи, недотримання існуючої Конституції, за свободу в пи-таннях художньої творчості. Це в кін-цевому рахунку був опозиційний рух проти існуючої державної влади та характеру її діяльності.

«Відлига» в українській літературі почалася влітку 1955 р., коли москов-ська «Літературна газета» опубліку-вала статтю Олександра Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», у якій кінодраматург закликав «розши-рювати творчі межі соціалістичного реалізму». Цей виступ знайшов жва-вий відгук серед письменників.

«Іван Світличний виводив соцреалізм на загальнолюдський простір і демонтував теорію партійної літера-тури. Іван Драч приніс перші вірші незвичайні і незрозумілі так, наче його не вчили, про що і як треба пи-сати... Василь Симоненко заговорив з Україною в тоні надзвичайної щи-рості й відвертості. Микола Вінграновський тривожно заговорив про свій народ, і метафори його звучали апокаліптично. Ліна Костенко зрід-ка виступала з віршами, але то були вірші такого звучання, наче вся ра-дянська поезія для неї неістотна... Валерій Шевчук писав блискучі пси-хологічні новели «ні про що».

Центром українського «шістдесят-ництва» став заснований в 1959 р. ки-ївський клуб творчої молоді «Сучас-ник», ініціатором і натхненником створення якого був театральний ре-жисер Лесь Танюк. Клуб здійснював значну просвітницьку роботу, прово-див святкування ювілейних дат ви-датних українських діячів, сприяв організації виставок молодих. У 1962 р. аналогічний клуб «Пролісок» виник у Львові, надалі творчі осеред-ки «шістдесятників» з'явилися в Оде-сі, Запоріжжі, Дніпропетровську, ін-ших містах республіки.

У 60-х рр. ім'я письменника В.Некрасова тісно пов'язувалося з найбільш опозиційно-демократичним журналом «Новый мир», головним редактором якого був О.Твардовський. Тут було опубліковано його подорожні нотатки, роздуми про минуле й сучасне Києва. Роздуми В.Некрасова відрізнялися прямотою, правдивим висвітленням війни, відмовою від відкрито «чор-ного» зображення західного способу життя. Це й стало однією з причин на-падок на письменника, що спонукало його у 1977 р. емігрувати.

Поступове згортання «хрущовської відлиги» на початку 60-х рр. знайшло відображення і в українській літера-турі. Після зустрічі Хрущова з пред-ставниками творчої інтелігенції у Москві наприкінці 1962 р., розціненої як «закручування гайок», посилюєть-ся наступ на нову літературу в Укра-їні. Різкій критиці партійне керівництво піддало творчість І.Драча, М.Вінграновського, І.Світличного, С.Голованівського, С.Сверстюка.

Українськими композиторами в 50-ті роки було створено багато таланови-тих творів. До них слід віднести на-писану в 1955 р. Третю симфонію ком-позитора Б.Лятошинського, опери Г.Майбороди «Мілана» та Ю.Мейтуса «Украдене щастя».

У 1958 р. ЦК КПРС прийняв поста-нову, в якій визнав неправильною і однобокою оцінку опери К.Данькевича «Богдан Хмельницький». Однак і цього разу партійне керівництво не утрималося від менторського тону щодо митців, заявивши про неприпус-тимість відхилень у сфері музичного мистецтва від принципів соціалістич-ного реалізму.

Великої популярності серед населен-ня набули твори композиторів П.Майбороди, А.Філіпенка, А.Штогаренка І.Шамо та інших майстрів.

Тривало переманювання видатних українських митців до Москви. О.П.Довженка забрали туди примусо-во. На той час ним було підготовлено сценарій кінофільму, «Антарктида», кіноповісті «Зачарована Десна» та «Поема про море». За останню у 1959 р. (посмертно) митця було удостоєно Ленінської премії.

4. Демократизація культурного-духовного життя в республіці.

У 50-ті роки у розвитку світової ци-вілізації розпочався якісно новий етап, спричинений так званою науково-тех-нічною революцією (НТР), що супроводжувалася широким впроваджен-ням у виробництво розробок нової техніки, інтенсифікацією виробничих процесів, механізацією і автоматиза-цією трудомістких робіт. НТР дала життя новим галузям промисловості, пов'язаним із виробництвом автома-тичних і телемеханічних пристроїв, електронно-обчислювальних машин, штучних матеріалів, розвитком атом-ної енергетики та ін. Традиційні га-лузі індустрії — класична металургія, видобуток вугілля, важке машино-будування — вже не визначали рівень економічної могутності держави. Про-те ці галузі були найрозвинутішими в Україні. Саме тому на перший план вийшли питання модернізації, струк-турної перебудови промисловості УРСР.

Та впровадження досягнень НТР вступило в суперечність з існуючою централізованою системою управлін-ня народним господарством, котра гальмувала цей процес. Дріб'язкова опіка підприємств, часте коригування планів, концентрація у міністерських кабінетах більшості оперативних фун-кцій були основними перешкодами на шляху НТР.

Реорганізація управління промисло-вістю і утворення раднаргоспів на