Зазначені новації справили пози-тивний вплив на розвиток індустріа-льного потенціалу республіки. Друга половина 50-х років стала періодом помітного зростання економіки Укра-їни. Цьому значною мірою сприяла політика десталінізації, розкриття творчого потенціалу і можливостей трудящих.

5. Суперечливість ідеологічних та культурних перетворень.

Процес десталінізації створив нову духовну атмосферу в суспільстві, відкривши ширші можливості для розвитку української культури.

Лібералізацію суспільного життя, припинення терору та реабілітація жертв політичних репресій, часткове подолання сталінської „Залізної завіси” та розширення контактів із зовнішнім світом, спроби реформування консервативної моделі держекономіки сприяли активізації творчих сил, піднесенню культурного життя.

Але обмеженість і непослідовність М.Хрущова і його оточення в здійсненні економічних реформ несприятливо позначилися на стані народної освіти, науки, літератури, мистецтві. Згубний вплив на національну культуру справила русифікація України, яка проводилася під гаслами „інтернаціоналізму”, „зближення і злиття націй”. М.Хрущов був переконаний, що без впровадження в усі сфери життя союзних республік російської мови і культури комунізм неможливий. Його переконання розділяло партійно-державне керівництво України.

Істотний вплив на культурний процес України справляв оголошений у 1961 р. у новій програмі КПРС курс на „формування нової людини” як неодмінної частини комуністичного будівництва. Будь-які відхилення від офіційної ідеології в науці, освіті, літературі, мистецтві, як і раніше, заборонялися і переслідувалися.

Далекосяжні задуми керівництва КПРС реалізувалися в умовах, коли бюджетні асигнування на найнеобхідніше – освіту, науку, культмасову роботу, не кажучи вже про театр, живопис, кіно та інші види мистецтва – в Україні у розрахунку на душу населення були нижчими, ніж у Росії деяких інших республіках СРСР, зокрема в Прибалтиці. „Залишковий принцип” забезпечення соціально-культурної сфери, характерний для СРСР у цілому, особливо гостро і пекуче відчувався в Україні.

Посилення революції. Антицерковна кампанія.

Політика десталінізації, яка прово-дилася в СРСР, не передбачала гармо-нізації відносин держави з церквою. Пануюча ідеологія, що базувалася на грубо матеріалістичному світогляді, неминуче вступала в суперечність з релігійною свідомістю. Саме це стало причиною чергової антирелігійної кампанії, яка проходила на зламі 50 — 60-х рр.

Газети, радіо, культурно-освітні за-клади, інші засоби впливу на населен-ня були зорієнтовані на посилення ате-їстичної роботи. Починаючи з другої половини 50-х рр., а значно ширше і ак-тивніше наприкінці 50-х — початку 60-х рр., у редакціях газет, на радіо ор-ганізуються відділи атеїзму. Товари-ство «Знання», окрім спеціальних уні-верситетів на громадських засадах, створює науково-методичні ради, секції пропаганди науково-атеїстичних знань. У багатьох обласних і районних центрах створюються атеїстичні музеї та планетарії. У вузах відкриваються кафедри наукового атеїзму. Курс лек-цій з наукового атеїзму запроваджуєть-ся не тільки у вищих, а й у середніх спе-ціальних навчальних закладах, у стар-ших класах загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, на кур-сах перепідготовки кадрів різних ла-нок. У мережі політичної освіти для дорослих і для працюючої молоді орга-нізуються теоретичні семінари, гуртки, масові школи з антирелігійною темати-кою, кількість слухачів яких постійно збільшувалася.

На початку 1962 р. істотні зміни було внесено і до законодавства. Обмежува-лося відкриття церков та молитовних будинків. Питання ж про припинення діяльності храму вирішувалося не в центрі (як було до того), а виконкомом обласної ради. Ця процедура спрощу-валася. Культовий об'єкт міг бути за-критий на підставі акта технічної ко-місії та висновку уповноваженого у справах церкви при облвиконкомі. Культові споруди закривалися і навіть демонтувалися «у зв'язку з рекон-струкцією населених пунктів», як мо-тивували свої дії власті. Священики позбавлялися можливості контролю-вати фінанси релігійних громад, не мали права керувати їх практичною діяльністю. Державні податки на ре-лігійні громади сягали понад 80%. Ре-лігійна громада мала право наймати священнослужителя тільки тоді, коли він отримував реєстраційне посвідчен-ня уповноваженого в справах культів при облвиконкомі.

Особливо сильних утисків зазнала православна церква. Протягом 1957-1964 рр. в Україні було закрито 46% православних храмів. Найбільше це торкнулося центральних та південно-східних районів республіки, де опір населення антицерковним акціям не був значним. Так, у Запоріжській об-ласті залишилося 9 храмів, на Дніп-ропетровщині — 26, у Криму — 14. Церк-ви, костьоли, синагоги і молитовні бу-динки активно закривалися в усіх без винятку регіонах.

Народ намагалися переконати, що у вік космічних польотів і блискучих наукових досягнень XX століття ре-лігійне мислення е проявом відста-лості, реакційності і суперечить при-роді радянської людини - будівника комунізму.

Все це отруювало свідомість, вноси-ло дискомфорт у життя мільйонів лю-дей, особливо старшого віку.

6. Зародження диседентного руху в Україні „Шистидесятники”. Значення діяльності диседентників.

Через прагнення будь-що втримати суспільство під своїм контролем та про-водити десталінізацію тільки у визна-чених межах, тоталітарний режим вступив у конфлікт з інтелігенцією. Результатом цього стала поява напри-кінці 50-х — на початку 60-х рр. руху українських інакодумців - дисидентів.

Чесні, талановиті письменники, по-ети, художники, юристи, представни-ки інших категорій інтелігенції, неза-лежно мислячі робітники та селяни гостро відчували наростання неблагополуччя в суспільстві, засилля центру, його дискримінаційну політику щодо України. Вони відкрито висловлюва-ли свої погляди, вимагали від властей зміни політики.

Помітний вплив на формування іна-кодумства в Україні справляли зовнішні фактори. Передусім це стосуєть-ся антикомуністичних виступів у країнах так званого «соціалістичного та-бору», зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, Східній Німеччині, Чехословаччині,