Отже, найголовнішою ознакою палеоліту, зокрема його пізньо-го періоду, є завершення процесу антропогенезу і появи людини сучасного фізичного типу. Саме з цього часу і починається власне історія людства, історія українців.

Це переконливо підтверджують старожитності пізньопалеолітичної стоянки на правому березі Десни в с. Мізині на Чернігівщині, відкриті в 1908-1909 роках видатним українським етнографом, архе-ологом і антропологом Федором Вовком (1847-1918). Найвагомі-шими доказами на користь такого висновку є такі аргументи: по-перше, меандровий, суто національний, український орнамент, що містить глибоку оптимістичну ідею безконечності буття. Цей мотив стане домінуючим і в Трипільській культурі, і в усьому українсько-му мистецтві аж до XX ст; по друге, Мізинські культові браслети з "сонячною" та "місячною" символікою також стануть провідним мо-тивом українського народного ужиткового мистецтва на всі майбутні тисячоліття; по-третє, стилізовані та реалістичні жіночі статуетки, які в епоху Трипільської культури переростуть у символічні зображен-ня святих жіночих персонажів давньоукраїнської міфології (Коляда, Дана, Лада, Слава, Берегиня, Ляля).

І ще один вагомий аргумент на користь прадавності українців. Археологи в Мізині знайшли кістяні флейти та жіночі статуетки в позі танцю, а також молотоподібні ударні інструменти з мамонто-вої кістки, розписані червоною фарбою.

Отже, етнічні українці формувалися як людська спільнота з пале-олітичного ансамблю - з музики, пісні, танцю, а також з жіночих статуеток, тобто - культу Жінки-Матері.

Щодо кількості населення України в епоху палеоліту, то воно безперервно зростало. Про це свідчить число розкопаних людських стоянок. Якщо таких пам'яток ашельського часу нараховуються не більше ЗО, мустьєрського 200, то стоянок Homo sapiens пізнього па-леоліту - близько 1000. Палеодемографічні розрахунки С.М. Бібікова дають приблизну цифру населення України - 20 тис. чоловік, або одна людина на 3 км2.

Найхарактернішою і найдраматичнішою подією палеоліту в Україні було велике зледеніння. Почавшись 1 млн. років до нашої ери, воно досягло максимального розвитку 100-150 тисяч років тому. Просунувшись із Скандинавії на південь України, льодовик по до-лині Дніпра досяг території сучасного Кременчука. Максимальне похолодання клімату мало місце пізніше, наприкінці льодовикової доби 20-17 тис. років тому.

Привласнювальна економіка передбачає спільне користування природними ресурсами, зокрема головним із них - землею, тобто, територією, яка виступала загальною умовою праці. Територією люди користувалися разом, і належність індивіда до колективу на-давала йому право на всі її ресурси. Колективне користування тери-торією - основа, на якій зросли первісні відносини. Поки вони збер-ігалися, залишилася й основа первісного колективізму, що прояв-лялося в існуванні первісних організаційних інститутів - рід, общи-на, статевовікові групи та в демократизмі суспільства.

У зв'язку з тим, що в епоху палеоліту продукти людиною не відтворювалися, то зростання продуктивних сил було можливе лише за рахунок удосконалення знарядь праці та її організації. Найбіль-ше стимулювався розвиток знарядь праці, насамперед у мисливстві. Цього вимагали ріст населення, зміна екологічних умов, зрештою сама діяльність людини та її вплив на довкілля.

В умовах пізнього палеоліту відбувалося вдосконалення техні-ки обробки каменю (розколювання, ретушування, розпилювання, початки шліфування), а також виготовлялися кістяні та рогові зна-ряддя (списи з бивня мамонта, кістяні вістря до списів, мотики тощо). У цьому процесі рушійною силою виступало винайдення вогню ще в ранньому палеоліті.

Основою існування найдавнішого населення України було мис-ливство, хоча одночасно розвивалося й збиральництво готових про-дуктів, про що згадувалось вище.

Отже, за умов палеоліту його пізнього періоду рівень оснаще-ності мисливства приносив відчутні результати лише при колектив-ному полюванні (облавою). І спосіб добування м'яса та його кількість визначали рівномірний принцип розподілу мисливської здобичі. Споживали їжу обов'язково разом. Такі відносини в науці називаються розбірними, а колективне їх виробництво та споживан-ня становлять сутність епохи палеоліту.

Періоду раннього палеоліту, коли домінуючою була збираль-ницька форма господарювання, а суттю суспільного життя був ко-лективізм, то йому відповідала стадна, дородова форма існування первісних людей. Первісне людське стадо - це перша форма об'єднан-ня людей, первісний колектив, що безпосередньо заступив зоологіч-не об'єднання тваринних предків людини. Це час становлення люди-ни сучасного антропологічного типу, час, який збігається з епохою формування людського суспільства.

Наступною формою співжиття людей в умовах раннього палео-літу була праобщина, якою жили архантропи і вже починали жити неандертальці. Вона відрізняється від стада наявністю заборони ста-тевих стосунків у період активної господарської діяльності. Слідом за статевим був обмежений і харчовий інстинкт, який приводив до бійок за їжу і навіть канібалізму. Встановлювався в середині колек-тиву обов'язок ділитися їжею з усіма його членами.

Фахівцями встановлено, що в умовах раннього палеоліту для забезпечення однієї людини праобщини продуктами харчування потрібна була територія приблизно 25 км2. Таким чином, на групу архантропів у ЗО осіб, а саме така кількість людей характеризує праобщину, необхідно приблизно 750 км2 так званої "харчової" тери-торії. Така ситуація зумовила рухливий спосіб життя колективу. Цим самим складаються соціальні зв'язки між людськими спільнотами. На зміну тваринностадній боротьбі за виживання прийшло нове розуміння корисності спільних дій для життєдіяльності.

Праобщина перебувала в більш-менш стабільному стані. Най-простішою формою такого