УДК 93 / 4 УКР/

І. С. ПЛАХТІЙ

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ДОБИ ГЕТЬМАНАТУ

Розглядається культурне будівництво за доби Гетьманату.

Ключові слова: Українська революція, культурне будівництво, Гетьманат, українська мова.

Рассматривается культурное строительство в период Гетманского правления.

Ключевые слова: Украинская революция, культурное строительство, Гетманат, украинский язык.

The cultural construction within the period of Hetman government is examined.

Key words: Ukrainian revolution, cultural construction, Hetmanate, Ukrainian language.

Чим більше ми віддаляємося від подій Української революції 1917— 1921 рр., тим об'єктивніше розглядаємо й оцінюємо їх. Українській революції належить особливо важливе місце в багатовіковій історії нашого народу. Ставши однією з найбільших вершин у його національному поступі, вона відродила не лише українську націю, а й державність. І хоча революція зазнала невдачі, багатий та повчальний досвід тієї вікопомної доби має велике науково-пізнавальне й практично-політичне значення.

Уже дев'ять десятиліть Українська революція перебуває в епіцентрі наукових дискусій, породивши велику кількість різноманітної літератури загального характеру. Але спеціального дослідження про національно- культурну політику доби Гетьманату немає.

Отже, мета статті — дослідити перші кроки культурного будівництва за доби Гетьманату. Це зумовлено значною увагою до питань культури Гетьмана та його уряду. Основою статті є археографічні збірники документів, мемуари, періодика, наукова й інша література [1]. Особливе значення мають публікації з проблеми, видані друком за роки революції чи відразу після її поразки. Вони написані по гарячих слідах, вільні від цензури, видані без купюр, насичені документальним матеріалом доби. Архів П. Скоропадського, вивезений до Німеччини, в роки Другої світової війни згорів під час бомбардувань німецьких міст союзниками.

Павло Скоропадський народився в 1873 р., жив у маєткові діда Івана Скоропадського в с. Тростянці на Полтавщині. Він належав до старовинного козацького роду, виховувався в пошані до української культури. Закінчив привілейований заклад — пажеський корпус. У роки Першої світової війни П. Скоропадський командував гвардійським полком, потім

кавалерійською дивізією та армійським корпусом. Улітку 1917 р. українізував 40-тисячний Перший армійський корпус і перетворив його на серйозну бойову силу. Щоб запобігти поширенню радянської влади, він (своїм корпусом) зупинив війська, які прямували на Київ, роззброїв їх і відправив до Росії. Завдяки діям П. Скоропадського Центральна Рада змогла зберегти свою перевагу в Києві.

Авторитет П. Скоропадського зростав в Україні. Всеукраїнський з'їзд Вільного козацтва, що відбувся 16-20 жовтня 1917 р. у Чигирині, обрав його членом Генеральної ради й Отаманом Вільного козацтва [2, Т.1, с. 200; с. 376-378]. Керівництво Центральної Ради вбачало в особі Скоропадського майбутнього диктатора. Генеральний секретаріат змусив його передати командування корпусом генералові Я. Мандзюку [2, Т.1, с. 377-379]. Скоропадський залишив службу і зблизився зі Спілкою земельних власників. Весною 1918 р. в Києві створено «Українську народну громаду», до якої вступило чимало старшин Першого українського корпусу та представників Вільного козацтва. «Громада» мала тісні стосунки з партією хліборобів- демократів. Ці організації почали насаджувати думку про те, що лише сильний керівник зможе вивести Україну з безладу й анархії.

Після приходу німців в Україну в Києві 29 квітня 1918 р. хліборобський з'їзд проголосив Українську державу з Гетьманом П. Скоропадським на чолі [3, 1918, 3 травн.]. Переворот відбувся мирно. Центральна Рада, її уряд, а також усі земельні комітети розпускалися [4, с. 23].

Гетьман дістав тяжку спадщину від Центральної Ради. Не було регулярних військ, проте в Україні стояла майже півмільйонна німецько- австрійська армія, якій потрібно було платити продовольством. Гетьман ратифікував Брестський мирний договір з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією [5, с. 10-11]. За гетьманування Скоропадського чи не вперше Україну визнали у світі кілька десятків держав. Гетьман уклав договори з РРФСР, Грузією, Доном та ін. Нікого з опонентів в Україні не переслідували [6, с. 15-17].

Загалом гетьманський уряд складався з кваліфікованих фахівців, причому з 16 міністрів лише четверо не були українцями [7, с. 167]. Гетьман усунув дезорганізованість у діяльності виконавчих органів, які дісталися його урядові від Центральної Ради, функціональну й організаційну структуру міністерств було оптимально наближено до потреб часу. Сучасники й історики констатують факт певного економічного піднесення в період гетьманату [8, с. 38-39].

Будувати Українську державу в роки Першої світової війни й Української революції було складно. Скоропадський увесь час перебував між двох вогнів. Українські соціалісти не підтримували його та звинувачували в прагненні відновити Російську імперію. Російські монархісти і Спілка земельних власників звинувачували його в сепаратизмі, в тому, що він заради особистої кар'єри не зупинився б і перед відокремленням України від Росії.

У сфері національно-культурної політики П. Скоропадський прагнув створити умови для Українського національного відродження.

Пропаганду національних традицій Гетьман розпочав з власного одягу. Будучи Отаманом Вільного козацтва, він носив черкеску, історичне козацьке вбрання. Коли став Гетьманом, то одягнув білий козацький жупан з наплічниками із золотого джгута у формі українського герба, сповитого пшеничним колосом тризуба з двома булавами навхрест, а на голову соболину шапку з оксамитовим малиновим верхом і з пір'ям, оздобленим діамантами [9, с. 71]. На простих людей, яким ще вчора забороняли розмовляти українською мовою, гетьманський одяг справляв неабияке враження.

Прагнення Гетьмана за короткий строк українізувати державний апарат, який майже повністю складався з колишніх російських чиновників «українофобів», свідчило, однак, що його національна