У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


політика не була лицемірною. Наприклад, військовому міністерству наказувалося вести діловодство українською мовою, а в усіх установах і частинах негайно створити курси українознавства. Аналогічні заходи, які часто саботували, здійснювалися і в інших міністерствах. Про те, як боровся із саботажем у своєму апараті міністр шляхів сполучення Б. Бутейко, свідчить одне з його розпоряджень. «До міністерства доходять відомості, — говорилося в ньому, — що деякі вищі урядовці примушують службовців балакати з ними московською мовою, а також були випадки, коли поверталися до перекладу надходячі до інституцій прохання, що службовці здебільшого припинили навчання державною мовою на курсах. Наказую твердо пам'ятати, що в Українській Державі державною мовою є українська. Пропоную на всі папери, які надходять до інституцій, написані українською мовою, тією ж мовою й відповідати» [2, Т.2, с. 99]. Були українізовані міністерства освіти та мистецтва, юстиції, здоров'я, віросповідань, шляхів сполучення, закордонних справ та ін.

Отже, першочерговими завданнями ставилося відродження української мови, створення національних освітніх закладів, збільшення кількості україномовних газет, журналів, підручників, розвиток бібліотечної справи, музичного, театрального мистецтва тощо. Проте для вирішення цієї важливої справи не вистачало вчителів, а в багатьох місцевостях України їх не було зовсім.

З травня-червня 1918 р. продовжували створюватися культурно-освітні організації «Просвіти» (їх започаткувала Центральна Рада), діяльність яких була особливо активною серед селян. Ініціатором відродження «Просвіт» була українська інтелігенція, яка формувала національну самосвідомість, зокрема Д. Багалій, Д. Дорошенко, С. Єфремов, Б. Грінченко, О. Олесь та ін. У губернських і повітових центрах України «Просвіти» відкривали курси з підготовки вчителів. До цієї справи долучали українські гімназії, кафедри педінститути й університети. «Просвіти» також створювали гуртки з ліквідації неписьменності серед дорослих, а для школярів

запроваджували програми рідною мовою. У 1918 р. на території України діяло понад 2000 «Просвіт», їх діяльність продовжувала активізуватися. У роботі «Просвіти» в Катеринославі брав активну участь Д. І. Яворницький, у Харкові — Д. І. Багалій [10, с. 11], у Чернігові — популярний громадський і політичний діяч І. Л. Шраг [11, с. 124]. Улітку 1918 р. гетьман пропонував йому очолити Кабінет Міністрів. Проте І. Л. Шраг відмовився, посилаючись на нездужання [12, с. 141]. Видатний учений-філолог, етнограф, проф. Харківського університету М. Ф. Сумцов (росіянин за походженням) також брав участь у роботі місцевої «Просвіти». Загалом він був видатним діячем руху за українське національне відродження, зокрема Слобідської України, наполегливим пропагандистом української мови та літератури, народної творчості. Ще в жовтні 1906 р. М. Ф. Сумцов першим серед харківської професури почав читати лекції українською мовою і став першим в Україні, хто наважився на таке. У липні 1917 р. за дорученням Ради Харківського університету спеціальна комісія, до складу якої входив і М. Сумцов, склала записку з українського питання. 12 жовтня її прийняли і надіслали Тимчасовому уряду. У ній Рада Харківського університету висловилася за надання права вільного використання української мови в усіх місцевих закладах, а отже, за вільний розвиток національної української культури. Саме глибокі знання української традиційної культури спонукали М. Сумцова дійти висновку, що «життя в Україні повинно іти іншим шляхом: перш за все необхідно звернутися до відродження і поширення національного українського почуття і свідомості» [13]. Минуло понад сто років, але ці слова видатного вченого, на жаль, понині залишаються актуальними.

У 1918 р. М. Сумцов опублікував працю «Начерк історії української літературної мови» [14, Т.8, с. 3102], яка стала програмою діяльності мово- знавців-україністів.

У роки гетьманату, завдяки патріотичній діяльності української інтелігенції, були зроблені і перші кроки в розвиткові монументального мистецтва і використання його як знаряддя піднесення національної свідомості народу. На національне свято перетворилося відкриття в місті Ромни на Сумщині 24 жовтня 1918 р. першого в Україні пам'ятника Т. Г. Шевченкові, спорудженого молодим скульптором І. Кавалерідзе [15, с. 129].

Обережно здійснювався курс на дерусифікацію шкільної освіти. У нижчих початкових школах з 1 вересня 1918 р. розпочалися заняття українською мовою (у 1-4 класах). У вищих початкових школах вони проводилися українською мовою, якщо в класах більше половини дітей були українцями. У старших класах цих шкіл — в міру можливостей, а в інших школах — виключно українською мовою.

Українізація загальноосвітньої школи викликала опір у педагогів і батьківських комітетів [7, с. 87]. Вона весь час спричиняла негативне ставлення і монархічних партій. Щоб уникнути конфліктів, міністр народної освіти та мистецтва М. Василенко пішов шляхом, уторованим відповідним

міністерством Центральної Ради. Замість того, щоб українізувати російські гімназії, засновував поряд з ними українські. У російських гімназіях було введено як обов'язкові предмети українську мову, історію та географію України. Восени 1918 р. в Україні вже налічувалося понад півтори сотні українських гімназій, зокрема сільських. Для учнів цих гімназій — дітей незаможних батьків — упроваджено 350 іменних стипендій — імені Г. С. Сковороди, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка й інших письменників і діячів культури.

Отже, у 1918 р. українізація за доби гетьманату мала певні результати. Було українізовано 5,4 тис. початкових шкіл, у яких працювало 62 тис. учителів [21, Ф. 1064.- Оп. 2. — Спр. 9. — Арк. 6; спр. 20. — Арк. 37]. Якщо в 1917 р. вийшло друком 747 назв українських книг,


Сторінки: 1 2 3 4 5