УДК 930.1: 631.1.017.3(477)«1917/1930»

В. В. КАЛІНІЧЕНКО

ДЖЕРЕЛА ПРО ЗЕМЕЛЬНУ ГРОМАДУ В ДОКОЛГОСПНОМУ СЕЛІ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ (1917-1930 РР.)

Аналізується джерельна база з вивчення земельної громади в доколгоспному селі Наддніпрянської України (1917-1930 рр.).

Ключові слова: селяни, земельна громада, джерела.

Анализируется источниковая база для изучения земельного общества в доколхозной деревне Надднепрянской Украины (1917-1930 гг.).

Ключевые слова: крестьяне, земельное общество, источники..

In article the analysis of source bases for studying of a ground society in dokolhoznoy to village of Naddneprjansky Ukraine (1917-1930) is carried out.

Key words: peasants, a ground society, sources.

Кризовий стан селянства — основи української нації викликає велику стурбованість у громадськості нашої країни. Цілком очевидно, що необхідно цю кризу подолати, зберегти українське селянство. Для цього слід забезпечити життєздатність та економічну ефективність трудового селянського господарства. Новітні дослідження провідних західних науковців вкотре підтвердили, що трудове селянське господарство не вичерпало себе і здатне не тільки вистояти в жорсткій конкурентній боротьбі з великими приватновласницькими господарствами, але, в багатьох ситуаціях, бути економічно ефективнішим. ніж великі господарства, що базуються переважно на найманій праці [1]. Досягається така перевага завдяки вертикальній кооперації. Суть такої кооперації полягає в тому, що індивідуальні (трудові) селянські господарства відокремлюють від себе

певні галузі або операції виробництва, які економічно невигідно або неможливо виконувати одноосібно й кооперують їх, використовуючи при цьому переваги великого господарства, водночас, залишаючись самостійними господарськими суб'єктами, вони, як господарі, забезпечують відповідний рівень прибутковості та рентабельності [2]. Однією з форм такого вертикального кооперативу була земельна громада, що діяла в Наддніпрянській Україні в перші роки радянської влади й ліквідована під час проведення примусової суцільної колективізації сільського господарства (Наддніпрянська Україна — умовний термін в історіографії для позначення українських земель, які до 1917 р. входили до Російської імперії, згодом до 1939 р. становили територію УСРР).

Нині, коли колгоспно-радгоспна система зруйнована, трудове селянське господарство може бути конкурентноспроможним, отже, зберегтися тільки за умови об'єднання в кооперативи вертикального типу. Тому соціальне значення цього завдання цілком очевидне, а дослідження земельної громади — актуальне. Водночас інститут земельної громади в Наддніпрянській Україні через різні причини досліджено недостатньо [3].

Мета статті — проаналізувати джерельну базу про земельну громаду в доколгоспному селі Наддніпрянської України (1917-1930 рр.), дати їй оцінку.

Аналіз джерел про земельну громаду необхідно розпочинати з короткого дослідження поглядів К. Маркса та Ф. Енгельса щодо селянського питання, оскільки вони помітно вплинули на аграрну політику більшовиків, а отже — і на історичну долю селян нашої країни та їхньої поземельної організації. Так, уже в ранніх творах, зокрема в праці «Злиденність філософії» (1847 р.), К. Маркс висловив ідею про необхідність націоналізації землі після перемоги пролетарської революції [4]. У «Маніфесті Комуністичної партії» (1848 р.) де стисло конкретно викладені основні ідеї марксизму, селяни тут віднесені до консервативних та реакційних сил, оскільки вони намагалися зберегти своє індивідуальне, дрібнотоварне господарство, самих себе як соціальну верству. Після приходу до влади комуністи, як передбачили класики марксизму, здійснять експропріацію земельної власності [5, с. 419, 430]. К. Маркс і Ф. Енгельс намагалися передбачити долю земельної общини та общинної форми землекористування в Росії після пролетарської революції. Вони вважали: якщо російська революція стане сигналом пролетарської революції на Заході, вони доповнять одна одну, то російська общинна власність на землю може стати вихідним пунктом комуністичного розвитку [6, с. 6]. В цілому ж К. Маркс і Ф. Енгельс вважали індивідуальне дрібнотоварне селянське виробництво віджилим і неперспективним. Перспективу для селян після приходу до влади комуністів вони вбачали в колективній (товариській) формі землекористування [5, с. 433; 7, с. 491]. Цей погляд класики марксизму не переглядали ніколи і його успадкували більшовики.

Для В. І. Леніна перевага великого господарства в аграрному секторі економіки — сама собою зрозуміла річ, тому після перемоги соціалістичної революції він передбачав для селян колективну форму землекористування [8, с. 175; 9, с. 167-174; 10, с. 87].

При дослідженні джерельної бази про земельну громаду необхідно звернути увагу на праці та виступи керівних діячів більшовицької партії, які після смерті В. І. Леніна визначали й упроваджували аграрну політику радянської влади, зокрема і в Україні. Так, у працях Й. В. Сталіна йдеться про те, як ліквідували неп, як посилювали тиск більшовицького тоталітарного режиму на селян. Так, у статті «На хлібному фронті» (травень 1928 р.) Й. В. Сталін намагався обґрунтувати і виправдати вжиття надзвичайних заходів при заготівлі хліба. Головним винуватцем ускладнень з хлібозаготівлями Й. В. Сталін вважав дрібнотоварне індивідуальне селянське господарство, а тому вихід із становища він убачав у переході до колективного господарства [11, с. 165-174].

Головним опонентом Й. В. Сталіна з питань непу взагалі і аграрної політики зокрема був М. І. Бухарін, який після переходу до непу виявив себе переконаним прибічником цієї політики. Соціалістичне перетворення сільського господарства М. І. Бухарін пропонував здійснити поступовим залученням селянських господарств через різні види кооперації, при цілковитій добровільній і матеріальній зацікавленості самих селян [12, с. 136, 142-143]. Ці погляди М. І. Бухаріна привернули нашу увагу передусім тим, що вони співзвучні ідеї розглядати землевпоряджену з громадською сівозміною земельну громаду як один із видів кооперативної організації вертикального типу, про що