УДК 81'373/374:[82-92+82...А/Я1/7.08]

Л. В. СУПРУН

ТОТЕМІЧНІ НАЗВИ В КОНТИНУУМІ «ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВОГО ВІСТНИКА» (1898-1906) ЯК АТРАКТАНТИ ЧИТАЦЬКОЇ УВАГИ

З'ясовується роль використовуваних Франком-журналіс- том тотемічних назв у концентрації уваги читачів «Літературно-наукового вістника» (1898-1906).

Ключові слова: вісниківський дискурс І. Франка, тотемічні назви, мовна ментальність.

Выясняется роль используемых Франко-журналистом то- темических названий в концентрации внимания читателей «Литературно-научного вестника» (1898-1906).

Ключевые слова: вестниковский дискурс И. Франко, тоте- мические названия, языковая ментальность.

The article is devoted to the elucidation of the role of the used by Phranko-journalist totemical names in the concentration of the attention of the readers of the literary-scientific herald.

Key words: the heralding discurse of Ivan Phranko, the totemical names, linguistic mentality.

В історії масових комунікацій простежується виразна тенденція поряд з новоутвореними словами широко послуговуватися лексемами архаїчно, символічно й етнічно усталених значень. Природно, що постала проблема нового осмислення зазначених семантичних пластів. Особливо це стосується такої маловивченої, але широко використовуваної в публіцистиці групи слів, як назви тотемів.

Досліджувана тема відзначається майже повною відсутністю більш або менш цілісних наукових інтерпретацій, принаймні в україністиці. Заявлені дослідження тотема як історико-культурного, релігійного феномену (Токарєв, Зеленін, Золотарьов). Лінгвістична парадигма збагатилася «Українським бестіарієм (звірословом)» Оксани Сліпушко [8]. З'ясування ролі актуалізованої проблематики в мові ЗМК ще тільки розпочинається.

Тотемічні назви становлять прадавнє надбання української мовної ментальності. Десь у ІХ тис. до н. е. праукраїнська мовна ментальність уже розрізняла світ тотема [9, с. 103]. Тотемізм дефініціюють як «уявлення первісних людей про надприродне, навіть кровне, споріднення певної групи людності, здебільшого роду, із певною породою тварин, видом рослин або з якимось іншим елементом природи, так званим тотемом, який не був Божеством, але уявлявся прародичем, другом [2, с. 103]. Вважалося також, що тотеми опікують людей, які перебувають з ними в родинних зв'язках. До тотема ставилися з релігійною пошаною, на нього намагалися вплинути за допомогою магії, замовлянь, чаклувань.

Тотемічні мотиви у творчості Івана Франка простежуються виразно. Пригадаємо його хрестоматійний вислів з однойменної казки «Коли ще звірі говорили...». Ми постулюємо думку, що тотемічні номени невипадково позиціонуються в публіцистиці Франка. З'ясування їх ролі в концентрації уваги читачів «Літературно-наукового вістника» (1898-1906) є метою нашої статті.

У вісниківських дискурсах тотемічні назви – дієвий контактоутворю- ючий механізм. Продукуючи публіцистичні метафори, І. Франко актуалізує в мовній ментальності реципієнтів тотемічні номени тварин, птахів, комах, плазунів, природних явищ. Розглянемо деякі з них.

Орел. Нині це «символ відваги, сміливості, гордості, чоловічої краси, далекоглядності, емблема сили й могутності окремих людей (царів, героїв), королівств, народів» [6, с. 154]. Орла вважають царем птахів. Кращий образ для зображення поета-співця підібрати складно.

У мовній ментальності головного редактора «Літературно-наукового вістника» і його читачів символіка орла є ідентифікуючою ознакою образу Шевченка: Та я думаю, що для нас, виплеканих і викоханих Шевченковою піснею, у яких Шевченкове слово нерозривно зілляло ся з усїм найкращим і найвищим, що дає нам новочасна наука і новочасна культура, – що для нас давно настала супроти Шевченка ота історична перспектива. Ми можемо спокійно слідити за кождим розмахом його (Шевченка – Л. С.) орлиного крила... (Ів. Фр., Ш.л.:2) (тут і далі цитуємо, зберігаючи мовленнєві особливості оригіналу).

Аналізований образ – біполярний, адже крила, які становлять один з його полюсів, у українській мовній ментальності є символом духовності, розуму, багатства думки, емоційного піднесення, могутності, незалежності, сили, впевненості [6, с. 129]. Х. Керлот постулює думку, що форма і природа крил каузовані природними якостями. «Так, крила нічних тварин символізують спотворену уяву, а воскові крила Ікара – функціональну неповноцінність. У християнському символізмі крила – це світ сонця, правосуддя, що завжди освітлює розум невинних» [3, с. 279]. Контамінова- ний образ «орлині крила» абсорбує дистинктивні ознаки його складових. Така подвійна ізотопія суттєво сприяє підтримці контакту з адресатом.

Ворон. «Сороки й ворони (гайворони, круки та галки), – зауважує Олена Таланчук, – належать до так званих «нечистих», чорних птахів. Вони є переважно зловісними символами, пов'язаними зі смертю, потой- біччям, лихою силою» [7, с. 336]. Мовна ментальність українців репрезентує й позитивні моменти усвідомлення тотемного образу, що знаходить відображення у фольклорі: «Живи з сороками й воронами – вони у вирій не літають». Однак Іван Франко в «Літературно-науковому вістнику» актуалізує саме негативні інтенції українського народу в сприйнятті образу ворона. Вважається, що від нього радше можна чекати поганої звістки, ніж доброї (пор. діалектні назви ворона «гроб», «гробар»). Щоб запобігти лихові, галичани відповідають на каркання птаха таким чином: «Тьху, пек тобі та осина! На голову, на зуб та на короткий вік закрач собі!». Виявлення цих мотивів знаходимо і у вісниківському дискурсі: І сей горячий патріот (Єремія – Л.С.) до кінця житя грає сю незавидну ролю ворона, що накрякує рідному народови нещастє й руїну (Ів. Фр., Ш. і Єр.:172).

У дослідженнях про І. Франка згадується його любов до природи. Вона стимулювала чималу кількість публіцистичних метафор, основаних на образному переосмисленні явищ природи. Це переосмислення ґрунтується на різних горизонтах пізнання й відображення українського народу, в мовній ментальності якого головний редактор ЛНВ анонсує певні архетипні константи.

Камінь. Символ буття, єдності й сили. Існував ще тоді, коли була лише сама вода. З