УДК 378 (477)

В. О. МАШТАКОВА

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО ПАТРОНУВАННЯ ЗАКЛАДІВ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ НА ХАРКІВЩИНІ (XIX - ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Розглянуто генезу становлення закладів соціального виховання на Харківщині (XIX – початок ХХ ст.), які перебували під патронатом держави, засади, що передували їх створенню та особливості діяльності цих закладів.

Ключові слова: історія соціального виховання, суспільне виховання, благодійні товариства Харківщини, заклади Відомства імператриці Марії, Імператорське Людинолюбиве товариство, Приказ громадського презирства.

Рассмотрено становление и развитие учреждений социального воспитания на Харьковщине (XIX – начало ХХ вв.), находящихся под патронатом государства, условия их возникновения и особенности деятельности.

Ключевые слова: история социального воспитания, общественное воспитание, благотворительные общества Харьков- щины, учреждения Ведомства императрицы Марии, Императорское Человеколюбивое общество, Приказ общественного призрения.

The author analyses formation and development statement place of social education in the history of Slobozhanshina in ХІХ-ХХ century, the reasons of their foundation and specialty in their activities.

Key words: the history of social education, society education, charity societies in Kharkov, state institution by Maria, lydunoly- buve activity by imperator , Pricaz of society prizreniya.

Творення незалежної української держави активізує суспільну свідомість щодо вирішення питань духовного і культурного розвитку сучасної країни, тому великого значення набуває вирішення завдань соціально- педагогічної спрямованості. Актуалізується необхідність звернення до історії розвитку вітчизняного соціального виховання XIX – початку XX ст., як певного віддзеркалення вивчення специфіки суспільних відносин у межах конкретної історичної епохи, через висвітлення діяльності благодійних закладів на Слобожанщині, з метою розуміння сучасного стану відродження соціального виховання в різних регіонах України (в нашому разі Слобожанщини) й визначення перспектив. Оскільки сучасні проблеми соціального виховання не можна вирішити на вищому державному рівні без забезпечення інтеграції всіх закладів освіти, соціального захисту – як закладів, що забезпечують соціальний розвиток особистості в країні на середніх – регіональних та нижчих – місцевих рівнях системи виховання. Інтеграцію закладів освіти, соціального захисту на всіх рівнях системи виховання було здійснено в благодійній діяльності, зокрема на Харківщині в XIX – початку XX ст. Особливого значення набуває ціннісно-змістовна (від неї залежить і організаційна) складова інтеграції регіональних соціально виховних підсистем і створення цілісного освітньо-виховного простору на місцевому рівні.

Теорію благодійництва досліджували в XIX ст. С. Гогель, Є. Максимов, у XX ст. – А. Соколов; історію соціального виховання – І. Звєрєва, Н. Ось- мук, А. Рижанова, С. Савченко, С. Харченко, Л. Штефан та ін.

Загалом, значна частина авторів вивчали благодійність з історичної точки зору або як певний аспект соціальної педагогіки, зокрема як підтримку осіб, котрі потребують допомоги, на державному рівні, або як доброчинність у сфері освіти (Н. Сейко). Становлення органів державної опіки та громадської благодійності в Лівобережній Україні (1775-1918) вивчав С. Поляруш.

Незважаючи на окремі успіхи, досягнуті при вивченні становлення та розвитку благодійництва в Україні XIX – початку XX ст., комплексно з соціально-педагогічної точки зору ця проблема на Слобожанщині залишається недослідженою.

Метої статті є аналіз діяльності благодійних товариств Слобожанщини XIX – початку XX ст., які перебували під державним патронатом, як осередків соціального виховання, центрів прищеплення соціальних цінностей через освіту та соціальний захист особистості.

Слобідсько-Українська губернія була створена в кінці XVIII ст., проте саме з XIX ст. відбувався процес становлення регіональної мережі соціального виховання. Слід зазначити, що до XVIII ст. існували окремі елементи соціального виховання, зокрема родинного, церковного, громадського (територіальна чи етнічна громада), які практично не взаємодіяли. Проте саме з XIX ст. в пореформеній Росії (Слобідсько-Українська губернія, як відомо, входила до її складу) були видані закони та встановлені правила, за якими соціальна політика держави, суспільна та приватна благодійність (як практичний досвід соціального виховання) набули певної системності та імпульсу для подальшого розвитку. З XIX ст. з розвитком соціальної свідомості громадян, підвищенням рівня добробуту населення поступово починається розквіт благодійництва, створюються опікунства (Опікунство дитячих притулків Відомства установ імператриці Марії, Ольгінські дитячі притулки працелюбства (1898 р.) в харківській губернії). Підтримання особистості в скруті здійснювалося на пожертви різноманітних товариств (Харківське благодійне товариство (1843р.)), приватних осіб (харківський всестановий притулок ім. М. Северіна (1907р.)) та кошти царської державної скарбниці.

Вибух благодійництва населення XIX-XX ст. мав підгрунтям 900 років розвитку християнства в країні. Тому, перш ніж висвітлити становлення та розвиток соціального виховання на Слобожанщині XIX-XX ст., розглянемо детальніше традицію християнського благодійництва.

Історія опіки почалася саме з часів правління Володимира «Святого», який християнізував Київську Русь. Володимир власноруч роздавав сиротам, убогим та мандрівникам велику милостиню. Благодійність розглядалася як вища богоугодна акція, яка була результатом духовних спрямувань людини і на меті ставила опікування, керування та втіху особистості, незважаючи на звання, вік та стать [1; 2; 5; 6]. Служіння людству вважалося первинним обов'язком людини – християнина, тобто найвищим рівнем її соціальності. Наступні князі вважали опікування знедолених своїм обов'язком як перед Богом, так і потребою власної душі, головним було не лише надання матеріальної допомоги, але й прищеплення та плекання християнських цінностей у населення. Подавали милість з давніх давен: князі, духовенство тощо, перебуваючи під впливом тільки прийнятого християнського вчення, вони із заохоченням вивчали релігійні настанови, одна з головних серед яких – любити ближнього як самого себе.