і марнотратство, так само як і свідома насолода своєю владою. Як щось незручне сприймають вони і ті зовнішні ознаки суспільної пошани, які випадають на їх долю [1]. На такому ґрунті, на нашу думку, і народилось осудливе ставлення героїв «сердитих» до аристократичного стилю життя у поєднанні з прагненням досягнення власного успіху й багатства, адже ці юнаки виступають поборниками справедливості, а саме - демократизації можливостей представників всіх класів, що, зрештою, не вступає у протиріччя із можливістю змінити своє соціальне становище. Така боротьба не вкладається у рамки хіба що радянського соціалізму, у якому гроші і багатство сприймалися як джерело унеможливлення тези про всезагальну рівність і братерство, а отже як джерело вселенського зла.
Отож, мотивів соціальної критики в творчості представників нової течії також не бракувало. Адже «сердиті», цілком вкладаючись в євангельську традицію, відверто засуджували пихатість панівних верств населення, з відразою ставились до показної розкоші їхнього життя. Неодноразово на сторінках їх творів проявлялось несхвальна картина нахабства, зарозумілості, презирства представників аристократії по відношенню до осіб, що не належали до їхнього кола.
Водночас персонажі «сердитих» ніяк не проти заволодіти статками і привілеями панівних верств суспільства, сприймають збагачення як самоціль. Тут відбилася ще й характерна для Нового часу в Європі ерозія християнського ідеалу, поступова заміна його секуляризованою свідомістю індивідуалістичного ґатунку, постренесансне розкріпачення в людині «природних», язичницьких, хижих інстинктів. Адже кальвінізм сам об'єктивно відкривав шлях цим речам: за вченням Кальвіна виходить, що індивідуальна воля індивіда до загробного спасіння мало що вирішує. Кальвін енергійно підносив тезу Августина про те, що Бог сам визначає наперед, кого врятує, і людині, яка про цей вибір не знає, лишається тільки працювати і самостверджуватися у земному житті, сподіваючись, що вона таки попаде в число обранців.
Кальвіністська ідеологія, яка значною мірою впливала на формування світогляду сучасних англійців, з часом перетворилась на підсвідомі установки, інтуїтивні орієнтації, що характеризують особливості ментальності цього народу. Її імпліцитна присутність у позиції «сердитих молодих людей» може бути визначена у якості певного ментального інваріанту, який становить вагомі засади в практиці розвитку певних літературних тенденцій творчості цієї групи.
Тому прагнення героїв «сердитих молодих людей» до матеріальних благ як до чогось самоцінного, визначене суто англійсько-кальвіністською ментальністю, було абсолютно незрозуміле для радянської критики, яка формувалася на руїнах православного світогляду з його повним запереченням значності матеріальних цінностей. Прагнення останніх традиційно сприймалося радянською людиною як вираз повної бездуховності й здичавіння. Оскільки герой «сердитих» не втрачав потужного апетиту до життєвих благ, то у розвідках радянських критиків, які звикли підносити традиційне для російської культури самообмеження і самозречення особистості, це переосмислюється вкрай парадоксально. Тут постійно звучать звинувачення цього героя у безхарактерності, слабкості - ці формули були у новомові радянських критиків синонімами егоїзму, відсутності героїки. В очах радянських критиків «сердиті» були людьми, які поетизують персонажів, що відступають перед необхідністю рішучих дій у боротьбі за соціальну справедливість, обирають, так би мовити, грошову компенсацію за відмову від своїх первинних намірів. Так, В. Івашева засуджує «перетворення нонконформістів у конформістів, заміну духу бунтарства самовдоволенням», вважає, що «вживання в суспільство було характерним молодим бунтарям, які настільки активно виступили проти нього» [3, 14]. П. Палієвський говорить про «ранню слабкість, передчасний відступ» героїв «сердитих» [6, 197]; Н. Рубцова негативно відноситься до їх примирення із капіталістичною дійсністю і навіть «успішного пристосування до умов свого середовища» [7, 15]. Адже особисте забезпечене життя було в очах радянських критиків не нормою і не природною метою, а якимсь збоченням: не порівняти ж такого героя з хворим, змученим Павлом Корчагіним, який з останніх сил човгає по зимній грязюці босою ногою, взутою у гумову калошу: бо радянській столиці Києву потрібні дрова!
Таким чином, величезну роль у формуванні того особливого стилю мислення, інспірованого капіталістичним духом та економічним раціоналізмом, носіями якого на сьогоднішній день постають розвинені країни Заходу і, особливо ж, Англія, відіграв протестантизм, найперше кальвіністського ґатунку. Тут реформаційний рух змінив не лише релігію. Ідеологічне обґрунтування кропіткої праці, яка сприймалась як шлях до спасіння душі у поєднанні з позитивною рецепцією грошей, спрямованих на суспільне благо, призвело до значного прогресу та технічних революцій, економічного добробуту націй. Протестантській етиці і моральності, які перетворились на стиль життя, завдячують англійці певною мірою і тією особливою стриманістю, яка виокремлює цю націю з-поміж інших, адже пуританство, одна з кальвіністських течій протестантизму, роками виховувало в своїх адептах врівноваженість і самовладання.
Протестантсько-кальвіністська духовна спадщина, яку «сердиті молоді люди» об'єктивно адаптували з культурної традиції і загальної атмосфери англійського життя, імпліцитно визначала, нехай і певною мірою, ту літературну конвенціональність, яку вони побудували в своїй художній системі і якої дотримувалися як літературна група. Творчість «сердитих» увібрала в себе секуляризаційний імпульс англійського суспільства і, відповідно, дуже ослаблений в суто релігійному плані рефлекс кальвіністської етики, який перетворився просто на один з впливових психологічних стереотипів. «Сердитих» та їхніх героїв уже цікавили не проблеми райського спасіння, а виключно проблеми земного успіху. Вони шукали усе ж таки не заперечення суспільних відносин і суспільної структури, а гармонії з ними.
На такому ґрунті, завдяки такій свідомості, й утворилось те неповторне світосприйняття, яке відрізняє
