УДК 821.161.2 - 1.09

Завалій Л.П

Конотопський інститут Сумського державного університету імені A.C. Макаренка ХУДОЖНЄ МОДЕЛЮВАННЯ ОБРАЗУ СОНЦЯ У ПОЕЗІЯХ О.ОЛЕСЯ ТА М ДРАЙ-ХМАРИ

У статті досліджується сутність художнього моделювання образу сонця у поезіях О. Олеся та М. Драй-Хмари, їх прагнення трансформувати через образ сонця життєві позиції.

Ключові слова: моделювання, символізм, художній підхід, художній елемент, художня модель, ліричний герой.

Період першої половини ХХ століття в українському літературному просторі ознаменувався появою нової поетичної плеяди (О.Олесь, М.Драй-Хмара, М.Вороний, В.Винниченко та ін.), багатоплановістю сюжетів, своєрідністю світогляду та значимістю окреслених проблем суспільства. Творчість О.Олеся та М.Драй-Хмари відзначається особливою манерою активізація творчого задуму органічним поєднанням зовнішніх і внутрішніх станів ліричного героя, моделюванням образної картини поезій. Поети одного покоління, одних помислів одного сприняття дійсності в українській літературі посідають місце поетів-ліриків. Оригінальний художній підхід до поезій, із яскравими зображально-виражальними засобами виокремлює цих поетів серед інших.

Поетом-неокласиком та поетом-символістом називали літературні критики М.Драй-Хмару. Ю.Шерех зазначає: «... поезія Драй-Хмари - це типова поезія символіста і притому видатного символіста, що має право на своє окреме місце поруч інших помітних представників нашого символізму» [3, с.499]. Літературна діяльність письменника - це відгомін пережитого у період революційних потрясінь, культурно-освітянського становлення держави, особистих переживань. У поезіях М.Драй-Хмари відчувається самокартання від непорозумінь з владою особистого неустаткування в суспільстві, що травмували душевний спокій поета. «У цих самокартаннях відчувається насамперед реакція на постійні звинувачення у відриві від життя та непорозумінні доби» (на адресу «попутницької» та «буржуазної» інтелігенції), якими була буквально насичена атмосфера грамадсько-політичного та культурного побуту і які, звісно ж, Драй-Хмара мусив сприймати на свій рахунок. Це травмувало душу. Але це і стимулювало роботу свідомості в напрямку самоозначення, поглиблення світогляду та дійовішому включенні в суспільну практику доби. Всі ці суперечні й болісні стани душі, рахунки то до самого себе, то до свого часу й суспільства почасти відбилися й на поезії Михайла Драй-Хмари»,- зазначає І.Дзюба [1, с.23].

Не менш складним і в той же час трагічним складався творчий шлях О.Олеся - шлях обдарованого лірика, поета з «душею вогняною», відомого в українському письменництві. Його поетичний талант був також недооцінений як і талант М. Драй-Хмари. Самобутність поезії О.Олеся з вираженим індивідуальним стилем вражала «літературний бомонд» тоді і хвилює сучасників сьогодні. Р Радишевський зазначає: «Увішов і утвердився як тонкий лірик, співець краси й сили кохання, природи й долі рідного краю, поет надії, віри, чарівним словом якого на струнах серця видобувалися наймелодійніші звуки, виражалися найсвітліші людські почуття» [2, с.5].

Метою статті є дослідження сутності художнього моделювання образу сонця у поезіях О.Олеся та М.Драй- Хмари.

Творчість О.Олеся перебуває на сьогодні у колі досліджень відомих літературних науковців (РРадишевський, М.Неврлий, О.Олійник та ін.). їх розвідки допомагають зрозуміти своєрідність його світогляду та жанрову наповненість його поезії. Наукові обгрунтування творчої спадщини М.Драй-Хмари здійснили М.Зеров, Ю.Шерех, І.Заславський та ін.

Повертаючись до питання образної характеристики у поезіях О.Олеся та М.Драй-Хмари, слід зазначити, що вони складають цілісну художню модель. Художня модель (картина) світу поезії письменника - це прообраз, система, через призму якої відтворюється об'єктивна реальність, яка склалася у свідомості автора та пов'язана з мовною здатністю сприймати образи. Окрім цього, поезії відзначаються багатоплановістю і різноманітністю образів (сонця, вітру, хмар, туману та ін.), що пояснюється реакцією внутрішнього стану ліричного героя на сприйняття зовнішньої дійсності (прикметно, що у кожного з поетів сприйняття виявлялось по-різному).

Образ сонця здавня уособлював життєдайну силу, сприймався як світло, надія, добробут, як джерело людського життя. Світило завжди виступало символом щастя, злагоди і благодаті. В емоційному сприйнятті образ сонця пов'язують з піднесеним настроєм, чистотою почуттів та найкращих проявів людських відносин. Але водночас сонце може символізувати грізну і темну силу як природи, та і людського життя.

У поезіях О.Олеся образ сонця можна продемонструвати як багатоплановий художній елемент, який передає теплоту почуттів молодої закоханої людини:

Сонце ласкаве промінням своїм Рівно для кожного сяє. Станем ми в полі на стежці глухій, Стане нам тепло і ясно [2, с.56].

Спокій душі ліричного героя, насолода і замилування природою несе образ сонця у поезії М.Драй-Храми «Море»:

І легко, легко дишуть груди, А очі Сонце п'ють і п'ють [1, с.99].

У поезіях М.Драй-Хмари сонце почасти уособлює біль, тривогу, зміну настрою і невідомості. Образ сонця навіть можна назвати драматичним, оскільки в ньому відчутним є мотив невпорядкованості почуттів, прихована віра (інколи побоювання) за майбутнє сучасників. Скоріше передається стан ліричного героя не як войовничий, а психологічно-філософський:

Ми сонце-радості не бачимо: ми - сліпі [1, с.88],

або:

І враз огнисте

схватилось сонце (та в'яжуть жень) встає барвистий і променистий день [1, с.88]. Але все частіше образ сонця набуває грізних і кривавах відтінків (поезія «Галичина»):

Сонце зайшло за Дністром Скрізь, куди око погляне - Одсвіт на водах багряний. Сонце зайшло за Днісром, Кров'ю взялася ріка... [1, с.106]. Патріотичні мотиви є домінантними в поезіях М.Драй-Хмари: вболівання за історію і культуру України, відчуття тривоги і перестороги за майбутнє. Від сонця колір на воді багряний - колір крові, що проливається в Галичині і Буковині. У поезії «Померкло сяйво позолот» образ сонце порівнюється із «затертим злотом», воно не світить