УДК 821, 161.2.09

Третяк Л.В.

Кам 'янець-Подільський національний університету імені Івана Огієнка МИХАЙЛО ДРАЙ-ХМАРА У РЕЦЕПЦІЇ ГРИГОРІЯ КОСТЮКА

У статті йдеться про маловідомі аспекти життя М.Драй-Хмари через спогади літературознавця Г.Костюка. Ключові слова: неокласика, архіваріус, діаспора, сталінські репресії.

На літературній карті України окреме місце посідає постать письменника-неокласика М.Драй-Хмари, неоднозначно поцінована у різні часи і остаточно реабілітована у кінці 80-х років ХХ століття - період становлення української державності.

Дослідження цієї персоналії сучасним літературознавством важко уявити без праці «Зустрічі та прощання» відомого вченого Григорія Костюка, в якій мемуарист відтворює складний процес доби становлення та розпаду УНР, українізації періоду 20-30-х років, жахливі часи сталінського терору, нівеляції культури та літератури.

Своєрідність стильової манери письма Г.Костюка «характеризується такою особливістю як «накладання один на одного окремих, менших художніх просторів. Тобто охарактеризувавши, наприклад, творчу атмосферу Києва кінця 20-х років, автор подає далі низку окремих літературних портретів» [1, с. 115], серед яких - Михайло Драй-Хмара.

Так склалось, що життєві стежки, пролягаючи паралельно, не привели до зближення цих двох визначних людей. «Не був він моїм учителем, - читаємо у спогадах Г.Костюка, - не був я з ним навіть особисто знайомий. Але протягом багатьох років він як учений і поет безпосередньо впливав на мене і на моє покоління, а шляхи на різних етапах раз у раз пересікались. Тому в моїй пам'яті навіть на схилі віку, на небозводі прожитої доби, він зорить мені та, вірю, зорітиме й майбутнім поколінням у сузір'ї великих та славних» [1, с. 159. Далі посилаємось на це видання].

Характерною манерою письма мемуариста Г.Костюка є те, що коли у його поле зору потрапляє певна особистість, то він простежує хронотоп, спираючись на достовірні джерела та апелюючи до своєї феноменальної пам'яті.

Так сталося і з Михайлом Драй-Хмарою, симпатизувати якому Григорій Костюк став ще у ранній юності. Навчаючись у гімназії для дорослих, зорганізованій ректором Кам'янець-Подільського українського державного університету Іваном Огієнком, він часто бував у виші на модних тоді «літературних судах». Запам'ятався юнакові «суд» над романом В .Винниченка «Чесність з собою», де «прокурором» виступав тодішній студент університету, поет-початківець Іван Дніпровський, який з революційних позицій засуджував центрального героя Мирона, українського інтелігента, породженого добою морального і суспільного занепаду. Роль «оборонця» була покладена на приват-доцента університету М.Драй-Хмару. Г.Костюк володів даром фотографічно закарбовувати у пам'яті людські образи, фіксувати типажі, психологічно зумовлені риси характеру, завдяки чому з-під його пера появлялись реальні портрети його сучасників. Так мемуаристу вдалось створити лаконічно-чіткий портрет молодого вченого: «Середній на зріст, міцно збудований, у темно-синьому костюмі, білій сорочці, з краваткою (одяг у ті злиденні часи здавався вже не таким звичним), ясний шатен (якщо не блондин), з приємним усміхненим обличчям»[2, с. 154-155].

Зацікавлений юнак відзначив тоді для себе блискучий талант лектора («аудиторія переривала його гучними оплесками»), неабияку ерудицію і обізнаність у світовій літературі, в контексті якої розглядалась система образів роману В.Винниченка, глибину літературознавчого аналізу: «Я не пригадую тепер деталей того аналізу. В пам'яті залишилося, що аргументи були ясні, переконливі, тон щирий і безпосередній... Диспут збудив у присутніх бажання прочитати все, написане В.Винниченком [1, с. 155]. Можливо, це стало поштовхом до того, що у зрілі роки Г.Костюк в еміграції став ініціатором збереження архіву В .Винниченка і зробив все від нього залежне, щоб перевезти творчу спадщину митця з Мужена (Франція) до Колумбійського університету (США). Він був архіваріусом, упорядником безцінних матеріалів, виступав в українській громаді щирим захисником і поборником доброго імені В.Винниченка, про що свідчать книга «Володимир Винниченко та його доба», численні виступи у пресі, видання творів письменника, копітка робота над тим, щоб побачив світ незавершений автором роман «Слово за тобою, Сталіне». Подвижницька праця вченого знайшла визнання в незалежній Україні: він став одним із перших лауреатів премії імені В .Винниченка.

Таким чином професори кам'янецького вишу навіть опосередковано працювали на перспективу, впливали на формування філологічних здібностей Костюка та багатьох його ровесників.

Однак так склалось, що під впливом відомих обставин у 1920-1921 роки стіни Кам'янець-Подільського державного українського університету, який пережив низку реорганізацій, покинуло багато вчених. Останніми «залишили Кам'янець Іван Кулик, за ним І.Дніпровський і Драй-Хмара»[2, с. 97]. Відчутно почало занепадати і культурно-освітнє життя міста. Талановиті молоді люди і собі потяглася до столиці. Серед них був випускник робітфаку при сільськогосподарському інституті Г.Костюк, який обібрав для себе мовно-літературний факультет Київського ІНО.

Мистецьке життя тогочасного Києва було бурхливе і барвисто-строкате. На його фоні помітно виділялась «академічна група поетів і критиків (М.Зеров, М.Рильський, П.Филипович, М.Драй-Хмара, О. Бургардт, В.Петров, Б.Якубовський, М.Могилянський), що мали назву «неокласиків», під якою фактично і діяли»[3, с. 127]. М.Зеров на київському горизонті правдиво був «найяскравішою зіркою» і залишив у біографії Г.Костюка «непроминальний слід» як науковець і наставник. Великим позитивом для свого професійного зростання Г.Костюк вважав той факт, що у перший рік навчання у Київському ІНО він став членом літературного семінару підвищеного типу, який вів М.Зеров.

Логічно, що Г.Костюка притягувало оточення М.Зерова, до якого належав М.Драй-Хмара. Вдруге у 1926 році Г.Костюк мав нагоду слухати М.Драй-Хмару, який робив виклад змісту своєї праці про Лесю Українку. Літературознавець на той