У кінці 20-х в Україні інтенсивно запрацювала репресивна машина, яка невмолимо нищила найталановитіших представників української інтелігенції. Був заарештований М.Зеров та його найближче оточення, зокрема і наближені до нього випускники та студенти. У тому чорному списку був також Г.Костюк, який незабаром опинився у тюрмі, а згодом - у п'ятирічному ув'язненні на Колимі.

У тюремних стінах від літературознавця А. Лебедя Г.Костюк довідався, що у листопаді 1935 року був заарештований М.Драй-Хмара нібито як член інсперованої органами НКВС «націоналістично-терористичної групи професора Зерова», до якої його «інтенсивно тулили» [4, с. 156].

Тоді Г. Костюк знав, що під час слідства М. Драй-Хмара тримався досить мужньо, і ніякі тортури не зламали його як особистість. Однак достеменно про деталі цього періоду літературознавець дізнався уже значно пізніше, в еміграції, від дружини М.Драй-Хмари Ніни Петрівни та доньки Оксани, які теж волею долі опинились у США. Ці дві жінки, переживши весь трагізм членів родин «ворогів народу», зуміли зберегти архів М.Драй-Хмари та докладали максимум зусиль для того, щоб добре ім'я чоловіка і батька не кануло в лету.

Г.Костюк був редактором тому літературознавчих праць Драй-Хмари (Михайло Драй-Хмара. «З літературно- наукової спадщини». Записки НТШ, том 197.Нью-Йорк, 1979). Передані сім'єю документи буквально потрясли таку досвідчену і обізнану людину, якою був вчений: «Рідко можна знайти такі разючі факти й матеріали, які б з такою силою правди свідчили про нелюдську жорстокість радянської тиранії й абсолютну безправність людини в її системі. Для мене листи Драй-Хмари важливі ще й тим, що вони з деякими корективами, об'єктивно підтверджують усе те, що мені похапцем розповідав Ананій Лебідь у Лук'янівській тюрмі 1936 року» [1, с. 156].

Із епістолярію письменника Г.Костюк вичленував один лист, у якому Г.Драй-Хмара повідомляв суть звинувачення, яке проти нього висунули - участь у контрреволюційно-терористичній організації, до якої, за свідченнями Зерова, Филиповича, Марка Вороного і Сергія Козуба, він належав.

«Ці люди, з котрими я не мав нічого спільного (Вороний і Козуб) або був у ворожих стосунках (Зеров і Филипович), мали нахабство брехати мені в очі нібито я до останніх днів був їхнім однодумцем і належав разом з ними до контрреволюційного підпілля», - писав М.Драй-Хмара дружині. Далі він висловлює гіпотезу, що такі свідчення, либонь, пояснюються прагненням «поліпшити своє становище, одержати ближчий табір і вигідніше місце у цьому таборі»[1, с. 156]. На всіх допитах М.Драй-Хмара тримався мужньо.

Г.Костюк висловлює гіпотезу, що «Михайло Панасович, селянський син, мав міцніші нерви і глибоко закорінену в віках селянську витривалість і впертість. Слідчі наткнулись на твердий горіх»[5, с. 158]. А можливо, енкаведистам достатньо було зізнань Зерова та Филиповича.

Костюк оцінює «відхрещення» Драй-Хмари від своїх колег як продуманий подвійний хід: з однієї сторони він розумів усю безвихідь своїх друзів і хотів «за всяку ціну про це передати звістку на волю» [5, с. 158]; з іншої - він усвідомлював, що листи в'язнів перечитували цензори з НКВД і копію приклали до справи. Лист для М.Драй- Хмари був доброю нагодою « по-перше, віддалити себе від закидів у тероризмі й підпіллі, а по-друге, під прикриття обурення, звинувачень друзів у брехні, подати звістку, до якого трагічного стану довели слідчі таких людей, як Зеров і Филипович»[5, с. 158]. Звідси в нього й комуфляжні слова про «нахабство брехати мені у очі» [5, с. 158].

Г.Костюк будує свої висновки не тільки на власній інтуїції. Він вдається до праці психоаналітика Віктора Петрова, який пише про клінічні методи, які застосовувались працівниками НКВД і були спрямовані на розлад психіки: «Кожну фразу, кожний рух, кожний жест, думку взято на облік. Людину атомізували. її свідомість атомізували. Атомізація свідомості стала досягненням більшовицької юрисдикції» [5, с. 158]. Очевидно, робить висновок Г.Костюк, саме після таких операцій над психікою М.Зерова приводили його на очну ставку з М.Драй- Хмарою.

Будь-які свідчення щодо себе М.Драй-Хмара абсолютно відкинув, і це змусило суд виділити його справу в окрему. Підсилив звинувачення той факт, що він п'ять років працював у Кам'янець-Подільському державному українському університеті і займався там «контрреволюційною діяльністю» [3, с. 30-32]. Письменнику було визначено термін ув'язнення: п'ять років у північно-східних таборах, витримати яких він просто фізично не зміг

У Г.Костюка як редактора книги «Михайло Драй-Хмара. З літературної спадщини» із публікацією наведених фрагментів листа виникли певні проблеми. Один із організаторів товариства імені М.Зерова з Австралії, прочитавши цей лист перед публікацією, не дав згоди на його оприлюднення з тих міркувань, щоб не кидати тінь на тих, кого «вважаємо за зразкових патріотів наших» [2, с. 159]. Тому лист у повному обсязі Г.Костюк зумів опублікувати тільки у власній книзі «Зустрічі і прощання» з тим, щоб дати відсіч, як на його розуміння, «примітивному патріотизму» і реабілітувати себе в очах сім'ї письменника, майбутніх читачів та дослідників і сказати непідробну правду про складну добу, в яку випало жити М.Драй-Хмарі.

Спогади очевидця, вкраплені у тканину книги «Зустрічі і прощання», окремий нарис про Михайла Драй- Хмару як особистість та представника самобутнього і цілісного історико-літературного процесу 20-30-х років, за словами Ю.Шевельова, « творять