свою державу, але які через ті чи інші причини мусили покинути свій край, часто так перечулено, так суб‘єктивно і так іноді помилково оцінюють здобуття своєї нації. Деяким часто здається, що коли вони особисто не стоять при державних здобутках, то тих здобутків зовсім немає”. Про державність говорив Вінниченко так: “Що таке державність? Це устрій всього матеріального і психічного буття цілого народу, його національності, економіки, політики, культури, це – величезний складний процес”. Склавши з себе державні обов‘язки 28.04.1918 р. на засіданні ЦР сказав: “Нам не можна в справі національного відродження покладатися ні на кого, ні на яку автономію в чужій державі...”.
М.Шаповал у своїй книзі “Соціологія українського відродження”, що вперше вийшла друком у 1936 р. у Празі, детально проаналізував складний процес національного відродження українського суспільства, причини поразки УНР, висловив своє бачення шляхів руху вперед. Сьогодні, коли наше суспільство так болісно шукає дороговкази до суверенної України, ідеї, оцінки, поради одного з найактивніших борців за нашу державність набувають особливої значущості.
Теоретик, політик, публіцист, літературний критик, непересічна і суперечлива особистість, може, одна з найяскравіших в українській історії ХХ століття. Його постать, думки і діяння оцінюються по-різному. Але праці Д.Донцова треба знати не з переводів, щоб мати можливість сформувати свою особисту, може, й різко відмінну позицію. Гірка правда про “літературну”, недержавну, неісторичну націю, що задивлена в матеріальне (Хліба й видовищ!), що задовольняється провінційним існуванням, мала на меті збудити націю від провінційщини та споживацтва, дати їй ясний політичний ідеал, навчити керуватися в політиці національним інтересом.
Важко уявити книгу, більш потрібну для сучасного українця, ніж “Призначення України” Ю.Липи. Перш за все, що потрібно мати на увазі це аспект україно творення, тобто формування українського “я”, української ментальності, що має надзвичайно важливе значення в усвідомленні українцями свого місця у світовому історичному процесі. Пересічний українець – все ще малорос, як і в часи Юрія Липи. Демонтаж цього внутрішнього малоросійства і формування української культури духу – цій місії була присвячена вся його творчість і життя.
Використана література
Андрієнко С.М. Історія української державості: теорія і практика. – К., 1997.
Гаєвський Б. Філософія політики. -К., 1993.
Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 1996.
Головаха Е.І., Паніна Н.В. Тенденції розвитку українського суспільства. - К., 1998.
Енциклопедія українознавства. – Т.1. – К., 1994.