Після вироку військового трибуналу о. І. Слезюк був етапований у воркутинські табори на Сибір. Заслання довелось йому відбувати до 15 листопада 1954 року. Майже на 10 років Слезюк опинився далеко від рідного краю , на чужині серед сибірських морозів. Однак і тут він не припинив своєї діяльності в ім’я церкви і народу , а швидше навпаки посилював її з кожним днем [39,c.35] .Про це збереглись певні свідчення очевидців зокрема італійського католицького капелана о. Петра Леоні. В1945 р. більшовики схопили його в Одесі і засудили до 10 років примусових робіт . Він потрапив до заполярного концтабору у Воркуті.[51, c. 92]. У своїх споминах 1959 р ,,Ватиканський шпигун’’ на 329-ій сторінці писав:,,На засланні , серед людської мізерії , я зустрів теж і правдивих ангелів у людському тілі , які своїм життям представляли на землі херувимів , прославляючи Царя – Христа слави…’’. Він мав на увазі І.Слезюка і Гр.Лакоту, з яким він перебував у таборі і надзвичайно захопився силою духу цих священників.

Спочатку І.Слезюк жив у палатці ( намет ) , як багато в’язнів і працював у бригаді вантажників. В ній налічувалось всього 25 чоловік . За порадою і допомогою українських співвязнів, що прибули пори пізньою осінню і пережили вже зиму , він побудував собі хатчину [ 37, c 5 ]. Однак недовго в ній зігрівся , бо вона знаходилась в тій зоні , де почали будувати розлогі майстерні і відповідно її швидко знесли , однак в замін дали мале приміщення – кімнату в барак . Згодом о. Іван почав хворіти , і йому дали легшу роботу на пилорамі.

Однак незважаючи на працю, інколи доволі важку , І.Слезюк та інші колеги , отці -в’язні, здійснювали і релігійну діяльність серед в’язнів. Тому на цій далекій землі запановував український дух [ 53 , c 93 ]. Слід відзначити , що заслання відбувало багато представників в інших національностей, тому доводилось інколи й духовно поєднувати людей різних віросповідань і нації. Так одна з монахинь відзначала у своїх пізніших спогадах про Зелені свята в таборі [40,c.20]. Вона писала:,, На другий день по приїзді ми домовились з литовцями, які сюди приїхали ще перед нами, що кожного дня у вечері в головному бараку має відправлятися якесь по божество. І так найперше відправляли литовці своє Богослужіння при супроводі їхнього народного інструменту, на якім знаменито вигравала одна монахиня, а після них ми українці, відправляли Молебень до Матері Божої і Суплікацію. Із наближенням Зелених свят, ми вирішили виповідати всіх людей, відправити Літургію і запричастити всіх хто висповідався… Через ніч майстри-каторжники зробили пристіл і 10-тій годині почалася співана Служба. На вістку, що буде ця Служба, прийшли не тільки українці, але й литовці, поляки і німці. Показалось, що барак був малий для такого торжества, бо всі місця, навіть двоповерхові нари були переповнені людьми…’’[39,c.36].

У такі хвилини відчувалась непереборна сила духу і вона давала переносити тяжкі хвилини у засланні. Як-от збереглись про це такі свідчення ієромонаха Івана:,, Я ніколи не забуду тієї величавої картини, того захоплення і молитовного настрою. Це не можливо описати словами, все побачене і відчуте під час молитовних зібрань у концтаборі свідчить про незбагненну суть людської природи та її силу і наснагу до життя, волі.’’[44,c.87].

Така атмосфера створювалась завдяки діяльності двох великих отців церкви – Івана Слезюка і Григорія Лакоти, який був єпископом Перемиським, і відбував заслання разом з Слезюком. Григорій Лакота також був заарештований за антирадянську діяльність.[34,c.5]. Коли польсько-радянський кордон пересунувся далі на схід від Перемишля і місто опинилося на території комуністичної Польщі, то у 1945-1946 роках місцеві комуністи розпочали репресії і депортації інтелігенції і духовенства, а особливо це стосувалося представників української нації. У цих умовах Лакоту перевезли до Львова, а тут його заарештувала вже радянська таємна міліція і відправила на суд до Києва. На суді ,,трійка’’ визнала його винним у антирадянській підривній діяльності і постановила відправити його у Воркуту.

Тут Григорій заприятелював із Слезюком, оскільки вони опинилися в одному концтаборі і стали організовувати спільні служби і зібрання.[32,c.5]. Однак у Григорія почало підупадати здоров’я і його перевели до табірного шпиталю в місто Абезь ( 180 км на південь від Воркути). Як ще працездатного зачислили у механізовану бригаду, котра була зобов’язана виконувати найважчу і найбруднішу роботу. В’язні вирішили між собою, що Владика не повинен виконувати цю ганебну працю, і вирішили його замінити. Однак Лакота не погодився на цю пропозицію, мотивуючи нести свій хрест до кінця і жодним чином не здаватися. Ці події припали на лютий 1949 року і Слезюк постійно став навідувати Лакоту в Абезі [38,c4]. Це потрібно було робити дуже обережно, бо коли б дізналася табірна охорона, він та інші в’язні були б приречені на голодну