Після віча за два дні коло 50 вояків, що були у відпустці, зорганізувались під егідою о.Клодницького, для оборони українських прав на нашій землі, серед яких і брат І.Слезюка Петро. Сам молодий гімназист опинився у вирі великого національного піднесення. І ввечері 3 листопада 1918 року по Товмаччині були розліплені великі афіші, що закликали молодих людей іти на фронт до Львова, обороняти Україну:,,Товариші,Україна нас кличе боронити землю і волю. Зголошуйтесь до війська, бо у Львові киплять бої за нашу столицю’’.

Саме в час розвою політично-державного життя на землях Галичини, Іван Слезюк стає студентом Станіславівської духовної семінарії. Навчання у семінарії стало наступною і важливою віхою життя єпископа. Ці 5 років(1918-1923) багато навчили, аби стати духовним пастирем люду Галичини у майбутньому. Перед вступом у семінарію, І.Слезюк підкріпився в національному плані, тепер не стояло завдання зміцнити свою душу і її стійкість.

На той час семінарія була одним із провідних, і не тільки серед духовних, навчальних закладів Галичини. Вона розташовувалась навпроти Єпископського палацу по вулиці Липовій (тепер Шевченка), 11. Це був триповерховий будинок з семінарською каплицею.[48,c.119]. оточували її два бічні крила, де був гуртожиток для 68 семінаристів. Побудована була за кошти А.Шептицького у 1907 році. Семінарія також представляла свого роду національну обитель, про що свідчить склад педагогічного активу. Ректором у 1911-1921 роках був професор богослов’я о.Коциловський, який помер у засланні на Сибіру, будучи єпископом Перемишсько-Самбірської єпархії.[34,c.4]. Ректором у 1921-1922 рр. був о. Ілля Оренчук, пізніше парох Снятина, жертва більшовицьких репресій – у 1946 р. був заарештований за відмову перейти у православ’я, і помер – в Іркутську. У 1923 р. ,, якраз при закінченні семінарії Слезюком, ректором став о. д-р А. Бойчук у 1945 р. заарештований, 10 років відбував у Воркуті, а після звільнення помер у 1956 році у рідному селі’’.[44,c.56]. Професором історії Церкви і загалом історії був о. І.Лятишевський (1879-1957 р.), який пізніше став єпископом - помічником Григорія Хомишина, який був пізніше заарештований, бував у таборах Мерке, Чумак -Тау близько 10 років.[48,c.120]. Професором філософії був о. д-р Йосиф Гірняк, який народився в Коломиї і також був репресований, однак ніколи не відступав від своєї віри народу, за що отримав повагу серед студентів. Тому не дивно, що семінарія виховувала достойних душ пастирів і щирих патріотів, які багато зробили для піднесення церкви і народу. В семінарії був гострий режим дня, ось як згадує одногрупник І.Слезюка мітрат Є. Рен : ,, Рано будив нас милий звук дзвінка, всі вітались і спішно одягались і не видко ступали до каплиці. На коридорах не вільно було говорити. Кожний студент виробляв свою силу волі в каплиці – розваження у цілогодинну, де треба було клячачи роздумувати над поданими попереднього вечора нашим духовником проблемами – ,, т. зв. точками’. За ними йшла Служба Божа, благословення, аж потім йшли в їдальню на сніданок: По цьому відбувалися ,, виклади’’ різних професорів, а за ними перечитання уривків із Святого Письма, так майже до вечора. Тільки аж тоді було дозволено говорити…’’[47,c.314]. Однак такий режим повністю сприймався, що було обумовлено частково словами із звернення до семінаристів єпископа Григорія Хомишина:,, Прийде час, коли заллє нашу Батьківщину, і то цілу, большевицька навала і тоді треба буде боротися проти винищення релігії, і тоді легко буде боротися тим, хто скріплений відвагою, великою витривалістю і необмежений родинними обов’язками’’ .[56,c.91]. Багато семінаристів не задумувалися над цими словами, а значно пізніше прийшло до них розуміння істотності цих слів.

Перед закінченням семінарії у 1923 році, Слезюк мав проповіді кожного вечора цілий травень, що було своєрідною практикою, а у червні 1923 року був рукополежений на священика Єпископом Григорієм Хомишиним. Після цього дійства І.Слезюк сказав:,, Дух Господній на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, а сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, сповістити день Господнього змилування… Хочу бути одним із вас, щоб враз із вами переживати спільне добро і зло для того, щоб остаточно врятувати ваші душі. Приходжу до вас, моїх парафіян, скривджених і знеможених, аби сповістити: ,,Не падайте духом’’…’’[50,c.87].

Після висвячення на священика був призначений співпрацівником при кафедральному соборі в Станіславі.[42,c.5]. Саме від цього часу, можна говорити про завершення формування особистих цінніших орієнтацій у І.Слезюка і розпочинається період його діяльності. Однак, вона проводилась в