До громадського життя він підходив із таких принципів, чи радше сказати одного ґрунтовного: основним обов’язком людини не тільки твердо вірити в незломні, непомильні правди, але також їх дотримуватись не тільки в духовному житті, а також у всіх справах земних і тимчасових, бо тільки ці справи будуть вартими для вічного добра. Тому необхідно для цього дотримуватися трьох засад.[56, c.84]. А саме: а) розумом кожну справу розважити, тобто визначити до чого вона хилиться і які її наслідки;

б) як вона відповідає засадам віри; в) в кінці робити її, якщо ця праця буде для користі людей, віри, і навпаки, відхилити, коли вона протиставляється вірі.

Тому на основі синтезу можна твердити, що ці засади у своїй сукупності відображають єдність громадського життя священика із балансом між розумом, совістю і вірою. Тільки міцний консенсус передбачає доречну участь духовних осіб у громадському житті, а рядом з тим і результати від цього.

Ця схема особливо підходить до специфіки суспільно – політичної обстановки у міжвоєнний період в Галичині. Іван Слезюк не міг погодитися, з тим фактом, що український народ перебуває у складі Польської держави.[43,c.4]. Це пояснюється ментальністю, оскільки австрійських часів українці боролися з поляками. Однак розум диктує той факт, що на разі польська держава існує і землі Галичини фактично прикріплені до цієї держави і приналежні Варшаві, а одночасно з цим українці в Польщі всього позбавлені. Виникає складна суперечність, яка доповнюється і ще тим фактором, який диктує віра: дороги Божі для людей закриті, але всі вони оправдані, святі і не підлягають осуду з боку людей. З цього випливає, що потрібно все сприймати в наявності як воно і є, оскільки це все Божі промисли. Ось таким чином можна пояснити причини повної нейтральності до Польщі у діях І. Слезюка. [7,c.23]. Однак зовсім інша позиція у відношенні до СРСР, в складі якого була більша половина земель на той час. Ця реакція дуже виважена і аргументована : ,,большевицьке ярмо се великий тягар, попроваджений на наш нарід…’’[35,c.4]. Однак ,, се дає нам тепер школу, і то тяжку школу, щоб ми опам’ятались, ввійшли в себе… ми плачемо і обурюємось, що большевики мудрують наш нарід України, але пригадаймо собі, що там якраз патріоти і провідники попровадили до сего.’’[36,c.3]. Він ще бореться і вагається щодо питання ототожнення національної віри із засадами греко – католицької церкви. Це два елементи які ще з кінця ХІХ століття були пов’язані, однак у 20-30 –ті роки ХХ століття тісний зв'язок пустив тріщину. Чи захопитись церкві всеопальними гаслами ,, нація, ,, справа народу’’, чи підійти більш стриманіше.

У 1933 році у Галичині Г. Хомишин видав Пастирський лист про Католицьку акцію ідея якої була запропонована папою Пієм ХІ.[48, c.138]. По суті, вона означала мобілізацію зусиль католицизму для організації опору комунізму. Тобто, це була своєрідна реакція на гострі українсько – польські стосунки в Галичині, і спроба перевести стрілки, знайти більш небезпечнішого, і щодо речі, спільного ворога, як для поляків, так і українців. Єпископа Хомишина підтримав активно І.Слезюк і саме з цього часу ( з середини 30-х ) між ними починається дружба і взаєморозуміння. Однак, що цікаво, Слезюк не ввійшов ( принаймі не має джерельних даних) у товариство ,,Скала’’,яке покликане було реалізувати Католицьку Акцію. [41,c.3]. Це було викликано тертям між цим товариством і Центральним відділом ,, Просвіти’’, яке почалося із того, що,,Скала’’ взялась до заснування парохіальних читалень по селах, де вже існували читальні ,, Просвіти’’. І.Слезюк в цьому контексті намагався дотримуватись нейтралітету, бо давались в знаки сильні просвітницькі корені виховання. Однак як виявилось це тертя не переросло у якийсь конфлікт, тому справу залагоджено одразу в 1934 році. А в наступному році вже спільними зусиллями відбувається перший конгрес української молоді у Станіславові. Скликався він з метою організації і виховання молоді на засадах національних принципів і релігії. 29 червня 1935 року він розпочав свою роботу і І.Слезюк виступав на ньому, як один з організаторів зі сторони греко-католицького духовенства.[42,c.5]. Однак діяльність з’їзду і прийняті резолюції, насправді мало торкались питання релігійного виховання, а на перше місце ставили заяви типу: ,, що в часі, коли з усіх сторін іде наступ на націю, коли йде боротьба за існування української нації, - молодь та її творча праця є одиноким чинником відпору.’’ Слід також відзначити, що єпископ особливо приділяв увагу молодому поколінню, оскільки розумів той факт, що саме молоде середовище є генератором ідей прогресивного і революційного типу. І тому друга половина 30-х років ХХ століття були насиченими у плані роботи І.Слезюка серед студентства, де проявився його і педагогічний, і ідейно-пропагандиський характер творчості. Це є не голослівним фактором, бо ж коли взяти увесь перелік навчальних закладів тогочасного Станіславова, де викладав І.Слезюк, то виявляється очевидним вище сказане.

Так, він працював священиком – катехитом у чоловічій і жіночій гімназії ім. Сварбовського, в державному чоловічому ліцеї, в жіночому державному педагогічному ліцеї, в загальноосвітньому чоловічому польському ліцеї і підготовчій торговій школі.[41,c.3].

Місія викладання була надана Слезюком відомими грамотами від імені Григорія Хомишина .