Так в одній з них , яка датується від дня 27 березня 1922 року сказано: ,, на основі уділеної Вам кваліфікаційної грамоти від 27 березня 1922 року Ч.1602/6 до навчання греко – католицької релігії в середніх школах поручаю Вам обняти від 1 квітня 1922 року обов’язки катехита в державній гімназії ім.Скарбовського з українською мовою викладання на місце до тепер іншого політичника катехита о. Горняткевича…’’[48,c.238]. Отож, перед І.Слезюком стояло нелегке завдання катехита при гімназії, а це пояснюється тим, що в умовах польської присутності на західноукраїнських землях, справа викладання була складною з тої сторони, що вимагала необхідності поширювати польські цінності культури. А це було для нього особливо складно, що і пояснює численні ухили в цьому напрямку роботи. Про це вже свідчить збережений протокол засідання педагогічної Ради приватної семінарії – ліцею Святих Василіянок 29 травня 1928 року при співучасті Мокрини Павлюк – директора ліцею та І.Слезюка.[3,c.26]. саме на цьому засіданні велись дебати у справі мовної приналежності гімназії, оскільки комісія квестії намагалася зарахувати її до категорії шкіл з польською мовою викладання, натомість учительський колектив обстоював необхідність залишити тут в силі українську мову і користуватись нею під час викладання.
Дискусія набирала гострих форм, але завдяки Владиславу Драпіку, директору Державної Української чоловічої семінарії, що був приятелем Слезюка, справу вдалося залагодити в позитивному ключі для жіночої гімназії. Звичайно, в такому опосередкованому плані роль Слезюка в цьому питанні була доволі важливою і свідчить про справжні його погляди на проблему українсько – польських відносин. Однак при цьому слід наголосити, що він не був прихильником загострених цих стосунків, а швидше змагав до неї з бідності,,мирного співжиття’’[2,c.16]. Однак важливою умовою, для цього була взаємна повага і морально – правове забезпечення гуманного ставлення поляків до українців, і навпаки. Така позиція випливала із того, що І.Слезюк довгий час працював у польських школах, де він, як і в українських школах, заслужив повагу із боку учнів, так і вчителів. Фактично доводилось йому балатувати між двома гранями одного механізму, яким була друга Річ Посполита. Виходом із такої заплутаної ситуації було просто зосередження на докладанні зусиль для високого морально – патріотичного виховання і духовного загартування молоді. Про це говориться у зверненні до І.Слезюка Єпископського Ординарі ату від 27 березня 1922 року:,,сим стверджується, що ваша кваліфікація гідна до втілення Вам греко – католицької науки релігії в цих середніх і нижчих школах і до сповнення прочих обов’язків, що сим зв’язані, а саме вести в Божім дусі і піднести моральний урівень порученої Вам молодежи’’[48,c.237].
І протягом всього часу викладання І.Слезюк неупинно і неухильно йшов по цьому шляху, кінцевою метою якої було зробити з молодих семінаристів, ліцеїстів високоосвічених, духовно зрілих гуманних людей. Фактично і це йому вдалося. На прикладі гімназії ім.. Скарбовського це можливо показати, оскільки збереглось найбільше свідчень, порівняно із іншими освітніми закладами де працював І.Слезюк.
Директором цієї гімназії була Софія Павловські, полька за походженням, яка досить лояльно і тепло ставилась до українців.[9,c.7]. Тут Слезюку довелося бути не тільки катехитом, в й читати ще крім цього географію Господню і літературу української народности.[4, c.11]. зокрема для І курсу були передбачені такі теми: опис степів у невільничій ліриці Т.Шевченка; образ запорозьких козаків у повісті П.Куліша ,, Чорна Рада’’; для ІІ-го курсу: великодні звичаї на селі, сучасні комунікаційні засоби, і скласти оповідання на тлі довільно вибраного прислів’я; для ІІІ-го курсу: Особа полковника Шрама на тлі сучасних подій, природа і відгомін поганського світогляду у ,, Слові о полку Ігоревім’’, душевний розріз І.Вишенського; для IV-го курсу: Різдво – спомини із дитячих літ; краса природи в зимі; життя і вдача Шашкевича; роль праці в суспільному житті; порівняння оповідань Федьковича з оповіданнями М.Вовчок; плюралізм в душі Мойсея в поемі ,, Мойсей’’ І.Франка; воля і слава вимірюються силою боротьби /І.Франко/; головні центри і риси духовного життя на Україні в ХІХ ст. Отож, комплекс тем доволі об’ємний, і свідчить про духовно – літературний синтез у процесі роботи в гімназії, під час якого І.Слезюк застосовував детальні духовні парадигми для характеристики літературного процесу і його героїв, створених цілою плеядою визначних українських письменників, поетів.[9,c.12].
До своїх вихованців він звертався такими словами:,, І до вас схиляюсь, мої дорогі діти – обнімаю вас, як і Ісус любив дітей, пригортав їх до себе, так і я хочу бути вашим добрим Вітцем. Любіть свою святу Церкву, свій русинський нарід з якого ви вийшли. Пильно вчіться, моліться, любіть своїх родичів, учителів і Вітчизну, а я буду вашим добрим приятелем.’’[37,c.3].
Єпископський ординаріат постійно вів переписку з І.Слезюком, у зверненнях якого за 28 квітня 1926 року, 5 травня 1927 року звучать слова підтримки певних постанов та рекомендацій. Однак, в цьому контексті значно утвердило Слезюка в дусі, видання кураторією Львівського шкільного округу директиви за січень 1936 р. Цей документ важливий з тієї точки зору, що створював широке легальне поле для діяльності катехитів різного роду шкіл.[8,c.6]. А під цією оболонкою могли бути і використані цими особами більш радикальні заходи українофільського характеру. Цим і пояснюється радикалізація діяльності І.Слезюка у 30 – х років ХХ ст.
Зокрема почастішали проповіді антипольського характеру, що призвело до неоднозначних наслідків. По-перше, це сприяло піднесенню Слезюка в очах станіславівської національно налаштованої громади, по-друге, посилюється