Націоналізація всіх освітніх закладів спричинила якраз до відходу Слезюка від практики викладання та й узагалі від освіти . Він покидає одну за одною гімназії , ліцеї , школи , де тривалий час викладав. Відчутний удар був завданий по Станіславській духовній семінарії , яка була свого роду духовною матір’ю Івана Слезюка і з грудня 1939 р. припинила підготовку релігійних кадрів [ 48,c .121]. Отож , незважаючи на спротив батьків і учнів на всіх рівнях освітніх закладів було заборонено викладання релігії і здійснення будь – яких релігійних обрядів. Такий спротив був особливо значний у державній торговій школі, де викладав І.Слезюк.[1,c.6]. Однак він не зміг зупинити масштабного тиску з боку радянської репресивної системи, оскільки це зазвичай зробити було не можливо. Тому логічно , що Слезюк пішов без будь – яких ексцесів чи непорозумінь із посади катехита цієї школи і якогось конфлікту навколо цього питання джерела або ж принаймні спогади не зафіксували.

Ця обставина збіглась в часі із ще одним неприємним моментом, який безпосередньо впливав на подальше повсякденне життя І. Слезюка : радянською владою було припинено виплату грошей для священиків, запровадивши натомість величезні дискримінаційні податки на духовенство (як на ,, паразитичний елемент “), а також на храми. У зв’язку з цим, священики опинились у повній залежності від пожертв своїх парафіян. Однак для Слезюка ці важкі обставини полегшувались цілком природніми факторами: його скромність і убогість дозволяли виживати навіть за мізерні кошти, оскільки головнішим було збереження непохитної віри і вірність своїм життєвим переконанням [37, c.4].

Набагато жахливішим було те, що Церква опинилась віч-на- віч з державою, яка взагалі її не визнавала. А.Шептицький звернувся до духовенства з пастирським листом наступного змісту: ,, Обернулась картка історії, настала нова епоха. Стрічаймо її покірною молитвою і сильною надією…Програма нашої праці така: не будемо мішатись до політики і світських справ, не перестанемо жертвенно працювати для християнської справи в нашому народі. Для сего будемо говорити катехитичні проповіді кожної неділі і свята, заохочувати людей до щоденних спільних молитов, після кожної відправи будемо на голос відчитувати щоденні християнські молитви з уступом катехизму…” [62, c.32].

Фактично Андрій Шептицький постановляв духовенству дотримуватися нейтральної позиції в політичній ситуації, мотивуючи це шкодою і небезпекою для душпастирської праці, яка б через встрявання у політику нівелювалась і втрачався б природній зв'язок між душпастирем і вірними. Це несло також небезпеку в тому відношенні, що через поєднання політики і релігії парафіяни ділились би на різні табори політичних противників. А така б концепція суспільного моделювання звісно що, не могла б сприйматись греко-католицькою церквою, оскільки на порядку денному у зв’язку з політичною обстановкою стояло питання необхідності мобілізувати і об’єднати народ, а не поширювати різноманітні суперечки і розколи. Теоретично така позиція була вмотивованою і прийнятною, однак реалії політичного життя вимагали конкретних дій, навіть з тієї простої причини, що в умовах ведення війни нейтральну позицію зберігати було б дуже важко.

Такі суперечності простежуються і в діяльності І.Слезюка , який практично не міг миритись з присутністю радянської влади у Галичині. Зокрема у донесенні на нього за 11 квітня 1940 року: ,, під час викладання релігії в торговій школі проводив антирадянську роботу серед учнів і закликав останніх до боротьби проти совітів. Поряд з цим серед священників в даний час проводить активну організовану антирадянську роботу, спрямовану на зрив здійснюваних Радянською владою різноманітних заходів в Західних областях України…”[41,c.3 ].

Тепер спробуємо конкретніше оглянути суть цієї, як сказано ,,антирадянської роботи “ І.Слезюка 1940-1941роках. Загалом вона проводилась в трьох напрямках: проповідницька робота, діяльність на мобілізацію українства, ставлення до приходу німецьких військ.

Одним із найголовніших був перший напрям – проповідницька діяльність із амвону катедрального собору . зокрема у червні 1940 року він звернувся із такою антирадянською проповіддю: ,, Большевики завзялись знищити всяку релігію, стерти з лиця землі ім’я і авторитет Божий і тому із сатанинським завзяттям нищать всьо, що могло би нагадувати яку - небудь релігію. Вимордувані в лячний спосіб сотки єпископів, понад тисяч п’ятсот священників і тисячі монахів і монахинь, а ніхто не знає кілько ще мучиться в пекельних в’язницях на Сибірі… Дни недільні і святочні знесені, святі таїнства віри прилюдно висміяні, а образи прилюдно спалювані. Заложено школи, в котрих молодіж вчать безбожності і всяких богохульств “ [ 35,c.4 ]. Слезюк звертав увагу на викривання справжньої політики більшовиків, яка в багатьох випадках була замаскована і прихована під патетичними інтернаціональними гаслами. Особливо непокоїло його, що відбувається ,, переслідуваннє релігії більше, ніж за поганських часів в перших роках християнських. Бо погани мали бодай якусь свою релігію, а большевики не мають ніякої релігії “ [ 36,c.4 ]. Це викликало свого роду огиду до такої влади з боку освіченого духовенства, бо частина його пішла не то ,що на співпрацю, а швидше зайняла позицію лояльного нейтралітету.

Слезюк намагався згуртувати біля себе якраз радикально налаштовану частину духовенства і тому в цей час одним із перших його соратників став