Художній розпис тканин

Зміст

Вступ.....................................................................................................................

Розділ 1

Історія розвитку художнього розпису тканин.........................................

Розділ 2

2.1. Матеріали та обладнання для художнього розпису тканини..........

2.2. Технологічні особливості...................................................................

Розділ 3

Методика і послідовність виготовлення виробу......................................

Розділ 4

Методика викладання декоративно-прикладного мистецтва в процесі навчання дітей в школі ...............................................................................

Висновки................................................................................................................

Список використаної літератури......................................................................

Додатки

В с т у п

Ти сам – твір мистецтва

Відкрий мистецтво у собі.

Еміль Жак Далькроз

Мистецтво – це передусім виховання душі, виховання почуттів, поваги до духовних цінностей. Воно не тільки відображає життя, але й формує його, створює уявлення про прекрасне, окрилює мрію, робить багатшою людську душу.

Мистецтво – це пам’ять народу. Воно пов’язує часи в нашій свідомості, вибудовує наше минуле, робить нас співучасниками подій і давно минувших і нинішніх.

Народе образотворче і декоративне мистецтво своїми коренями сягає глибокої давнини. Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Саме тому твори народного мистецтва містять як духовні, так і матеріальні ознаки. Між звичайними побутовими предметами з дерева, глини, каменя та інших матеріалів і предметами – творами народного мистецтва не існує чіткої межі. Поширене твердження, що кожна річ, виготовлена вручну, має певні художні якості. Щоправда ці якості спів розмірні лише з природними властивостями матеріалу та результатом його обробки (фактурою, текстурою, кольором тощо). Усі природні й технологічні показники неодмінно утворюють художню виразність первинного рівня. Але якщо народний майстер свідомо й цілеспрямовано посилює художню виразність завдяки спів розмірності форми, конструкції, цілісності й семантики орнаментальних структур, то такий вибір набуває особливої виразності вищого рівня. Він сприймається емоційно-чуттєво, стає не лише предметом, а твором мистецтва. Отже, народне мистецтво поєднує в собі духовно-матеріальну діяльність людини, виражену в художніх творах.

Народне мистецтво яскраво характеризує національні особливості нації, локальні відміни етнографічних груп; “це минуле в сучасному”. З минулим народні художні твори єднає традиція та колективний спосіб її регулювання. Лише завдяки незліченим повторенням схем, мотивів, образів, форм утверджується художня традиція і передається з покоління у покоління, удосконалюючись і набуваючи чарівної довершеності.

Пам’ятки кожної, конкретної епохи показують, як люди навчились працювати з природними матеріалами і що з них виготовляли, яку силу надвати їм за допомогою символів – знаків (орнаменту), що робило звичайні речі побутового призначення творами мистецтва.

Декоративно-прикладне мистецтво предметно-духовний світ людини – включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування. Одні види – кераміки, обробка кістки і каменя, плетіння – вишивки на зорі людської цивілізації, інші – молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу. Їм заледве налічується кілька століть.

Між прикладною і декоративною гамою є проміжна декоративно-прикладна, що поєднує в собі ужиткові і функціональні якості об’єднано-просторової конструкції та художні експресії відповідного декору. Вона підпорядковується аналогічними морфологічними концепціями.

Види декоративно-прикладного мистецтва – головна структура одиниці морфології. Це – художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка шкіри і рогу, художня кераміка, художнє скло, художнє плетіння, в’язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі, а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів. Усі вони відносяться до декоративно-прикладного мистецтва. Кожний з видів унікальний за специфікою матеріалів, технологічним процесом обробки, за художньо-композиційними закономірностями структури образів.

Твори декоративно-прикладного мистецтва перебувають під впливом духовної наповненості часу. Цей фактор діє у прямій залежності від величини проміжку часу, що віддаляється від моменту його створення. Іншими словами, чим більший вік твору, тим його духовна наповненість сильніше збуджує наші естетичні почуття.

Сьогодні декоративно прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну, естетичну.

Розділ 1

Історія розвитку художнього розпису тканини

Мистецтво прикрашати тканини відоме з давніх часів. Спочатку з’явився ткацький малюнок, який створювали особливим переплетенням ниток в процесі виготовлення тканин. Пізніше малюнок стали наносити ручним способом. Ще пізніше були винайдені друкарські дерев’яні дошки.

В ХVIII столітті для друку почали використовувати металеві вибивні дошки.

Наступним кроком стало винайдення друкарських машин. Малюнок майстра-гравера вирізали на металевих валах, вали занурювали в фарбу, прокочували по тканині, наносячи візерунок. Якщо малюнок був кольоровим, підготовлювали декілька таких валів – для кожного кольору фарби.

Іноді при оформленні тканини використовували одночасно два способи прикрашання – переплетення ниток і розпис (або вибійка). Такими були китайські тканини “кесе”, в яких ткацький візерунок доповнювали розписом пензля.

Найдавнішим із відомих розписів (біля двох тисяч років) є китайський розпис із давнього поховання. Тканина на диво добре збереглася. Вона покрита темними фігурами, розфарбованими мінеральними барвниками.

Батьківщина гарячого батику вважається Індонезія. Класичний гарячий батик – дуже трудомісткий вид розпису. Тільки підготовка тканини займала декілька днів. Спочатку тканину тримали у воді 1-2 дні для пом’якшання, потім прали, сушили. Після цього кип’ятили в рисовому крохмалі 15 хвилин. Після повторного висушування тканину відбивали до м’якості дерев’яним валиком.

Розпис робили з допомогою винайденого в ХVII столітті інструменту “чантингу”. Це маленька мідна посудина з одним або кількома зігнутими носиками і бамбуковою або дерев’яною ручкою. Тканину з нанесеним воском малюнком на кілька годин занурювали в розчин барвника. Під час фарбування тканину обережно перевертали, стараючись щоб шар воску не потріскав. Потім тканину висушували і знову наносили воском інші елементи малюнка. Фарбування починали від найсвітлішого кольору до темного. Операція повторювалась стільки разів, скільки кольорів в малюнку. Після закінчення фарбування тканину знову висушували. Остання операція – знімання воску.

З часом техніка ручного батику використовувалась все рідше.