Реформи, здійснювані за Марії Терезії (1774) p., розробив запрошений з Прусії знаменитий педагог Фельбігер. Згідно з розробленим едиктом шкільним було передбачено піднесення стану і значення народних вчителів. Передовсім повинно було покращене їх матеріальне становище. За те заборонено їм деякі види заробітків, зокрема, утримування шинків, а також не можна було їм бути музикантами на весіллях, танцях і банкетах. За те було дозволено вести порядні і пристойні справи.

Шкільний едикт Фельбігера вимагав відміни тілесних покарань, використання т. зв. Пац і Ochsenziemer зовсім заборонено, а щодо биття учнів було вирішено, щоб покарання різкою ніколи не відбувалося в часи годин шкільних.

Для керівництва освітою була створена так звана надворна (придворна) комісія шкільна, якій підпорядковувались всі краєві шкільні комісії. Така комісія була створена в Галичині в 1776 p., але акції її були повільні, бо покликані до неї урядовці не знали стану справ і мусіли спочатку вивчити стан шкільництва в краї.

В цей час вперше виникла справи української мови як мови навчання в народних школах Галичини. Шкільною справою завідував Коранда, який помітив, що в цьому краї, крім поляків, живе ще і інший народ, мова якого, за його думкою, близька до російської або сербохорватсько-словінської. Він не вважав польську мову придатною для освіти цього народу, а при вивченні історії рекомендував звернутіи увагу на „деспотизм шляхти, її безмежну гордість і фанатичну рівнорядність”.

В 1777 р. в Австрії була проведена реформа народної школи, внаслідок якої створено гри типи народних шкіл: в парафіях – однокласні церковнопарафіяльні з навчанням рідною мовою; у невеликих містах „тривіальні” трикласні школи і в містах — головні, або нормальні, 4-класні школи з навчанням німецькою мовою. Як „рідна мова” була допущена іі українська. Поштовхом до реформи шкільництва була публікація документа „Система виховання”, в якому наголошувалось, що нова система шкіл повинна керуватися особливостями населення по мові, релігії, громадському становищі і занятті. Ця реформа майже не торкнулася шкіл Галичини. У Львові була організована тільки одна (єдина в Галичині) головна німецька школа. В 1786 році шкіл німецького типу було вже 47. Серед міських українських шкіл можна назвати нормальну школу рівно ряд у Дрогобичі (заснована в 1775 р.) та школу при ставропігійському братстві. Але в зв’язку з тим, що грамотну молодь забирали в рекрути в першу чергу, селяни не бажали віддавати своїх дітей на навчання, що дуже стримувало поширення освіти серед населення. Для підготовки вчителів для цих шкіл відкрито учительські курси у Львові. Та українці доступу на них не мали. Так, у 1786 році з 72-х слухачів було 50 поляків і 22 німці.

У 1780 році на австрійський престол вступив Йосиф II Проведені ним реформи дослідники оцінюють по-різному. Так, Б.Н. рівно наголошує на тому, що цісарські реформи були пройняті духом деспотизму, казенщини, муштри, а діяльність школи була направлена на „виховання покірних слуг цісарського престолу.” А. Я. івно ря вказує, що по відношенню до освіти турботи уряду Йосифа II були особливо замітними і вважає ряд реформ прогресивними.” І. Є. Левицький вважав, що реформи Йосифа II „на полі адміністраційніх і фінансовім носять на собі ціху івно рядніі і івно рядн, і з того боку його слава як реформа позістане незабутна”.

Здійснювані Йосифом II реформи мали практичний характер, в навчанні він бачив засіб для досягнення добробуту народу і об’єднання івно рядніі народів в одну органічну державну цілість. У вищих навчальних закладах він звелів готувати стільки спеціалістів, скільки потрібно для держави і, виходячи з практичних потреб, зменшив число ліцеїв і університетів в Австрії з 7 до 3, а навчання у вищих школах за кордоном для громадян Австрії заборонив.

Особливу увагу Йосиф II приділяв марочному шкільництву, яке, за його думкою, мало сприяти розширенню розвитку промислу, ремесла й рільництва. Завдяки цьому він надіявся на збільшення продукції, краще використання всіх джерел доходів, зростання чисельності населення, підвищення військової могутності держави.

Одним з найважливіших було розпорядження надворної комісії від 24 березня 1781 року, у відповідності з яким в містах і містечках Галичини почали створювати головні і тривіальні школи німецького типу, а по селах парафіяльні шкілки.

Надвірним декретом Йосифа II від 30 червня 1783 р. у Львові засновано духовну семінарію з доброю бібліотекою і великим числом стипендій. Своїм рескриптом від 5 січня 1786 р. цісар наказав вчити студентів цієї семінарії рідною мовою, що дасть можливість ліквідувати потребу вчителів, які б могли викладати на рідній для народу мові. Пізніше цісар зобов’язував губернатора доручити дирекції семінарії „пильнувати кандидатів аби вчилися катехізувати, говорити проповіді і писати в своїй народній і то людовій мові і аби професори перепитували їх деколи по-латині, але також сею народною мовою”.

В 1783 році на вимогу Йосифа II Іван івно ряд Ф. Маргелік здійснив інспекційну поїздку по Галичині. Анкета вивчення стану справ мала 56 питань з усіх сфер суспільного життя. Зібраний за три місяці матеріал був поданні цісареві у вигляді меморіалу, дев’ятий розділ якого називався „Шкільництво”. Після подорожі Маргеліка цісар наказав прискорити роботу над шкільним законом для Галичини. В 1783 році крім нормальної школи у Львові було організовано чотири нові школи (тривіальні і окружні): Ярослав, Перемишль, Красне,