В 1784 році було відкрито Львівський університет з латинською мовою навчання. Він мав філософський, юридичний, медичний, богословський факультети. На філософському і богословському факультетах було дозволено кафедри з українською мовою (з 1787 по 1804 рік) викладання. З 1787 року п]ін університеті був „івно р Рутенум” з українською мовою викладання. Він мав на меті готувати вступників до університету з числа української молоді. Існував він до 1809 року, коли зросло число кандидатів на навчання, які знали латинську мову.

Як і в духовній семінарії, навчання в інституті тривало п’ять років. До цього два роки перед допуском до вивчення філософськи наук івно ря мовою вивчали філософію. Разом з тим було запроваджено дискримінаційні заходи щодо випускників інституту: вони одержували в два рази меншу плату, ніж випускники латинських студій, їх не допускали до вищих посад у церковній ієрархії і їм не давали кращих парафій.

В часи Йосифа II за рахунок маєтків закритих монастирів було створено особливі фонди для відкриття шкіл при церквах і на видання підручників для цих шкіл. Монастирі, при яких були школи, закриттю не підлягали. Кількість шкіл .зростала. Одночасно за наказами єпископів П. Білянського та М. івн по містах засновувано парафіяльні школи з українською мовою навчання.

І. Я. Франко, проаналізувавши більше десяти куренд єп. П. Білянського (січень 1780 – листопад 1794 p.p.), зробить висновок, що справа закладання парафіяльних шкіл по сільських громадах була обговорена імовірно перший раз на з’їзді деканів 12 травня 1784 року у Львові. На тому з’їзді еп. П. Білянськнй наказував закладати школи при церквах, а на синів священних мають декани уважати, аби до шкіл ходили і в руській мові вправлялися. Курендами еп. П. Білянський зобов’язував священиків забезпечити вимогу уряду щодо відкриття шкіл, наказував навчати дітей катехизму, утримувати на парафіях учителів, заохочувати селян посилати дітей до школи, пильнувати шкіл, а в разі потреби вчити дітей самим, забороняв без дозволу губернії відправляти дяка і т.п.

Добру роль в розвитку шкільництва відіграли куренда єпископа М. Рилла З 5 червня 1789 p., в якій відкреслювалася роль у навчанні і вихованні дітей, ставиться в обов’язок священикам розвивати цю справу, та інструкція з 1797 р. для шкіл сільських та маломіських.”

Оцінюючи просвітительські реформи Йосифа ІІ, І. Я. Франко відзначав: „Се перший раз по довгих століттях могучий монарх не тільки допустив руську, людову мову до викладів у вищій школі, а те сам івно ряд о її заведенні, сам наказав її уживання… С сих декретів бачимо тільки одно: цісареві Йосифові не ходило о знімечення всіх народів, а попереду усього опросвіту та піднесення темних, і він розумів се добре, що до сеї цілі найпростіше провадить наука на рідній людовій мові”.

Боротьба українського народу привела до того, що шкільний статут від 22 березня 1787 року визнав українську мову кращою, а 24 жовтня 1789 року уряд вимушений був лані дозвіл на відкриття тривіальних шкіл з українською мовою навчання. Але відомостей про такі школи нема.

Однією з важливих причин повільного закладання івно рядні шкіл була відсутність підручників. Лише в 1786 році церковно-слов’янською мовою видано перший після прилучення Галичини до Австрії підручник „івно и естественных поученій хрістіанского богочестія. Часть івно ”. У 1786 році у Львові видано „Катехизм великий”, а у 1790 р. „івно івно словенскаго чтенія”.

В 1790 р. цісарем став Леопольд II. Який під впливом ідей, занесених з Франції, теж займався реформуванням шкільництва. Саме завдячуючи французьким впливам, (було видано надвірний декрет від 4 квітня 1790 p., в якому оголошувалась реформа публічного виховання на основі автономії школи. Було визнано вплив учительства на виховання молоді і вони залучалися до вирішення шкільних справ. Учителі шкіл, професори гімназій і факультетів сторювали колегії, що мали визначене коло компетенції. В свою чергу представники колегій утворювали „івно р-консенс”, вибори членів якого відбулися в Галичині на початку 1791 p., а в лютому 1792 склад цього консенсу з повноваженнями на три роки затвердила надворна канцелярія, причому члени консенсу залишались на своїх посадах. Галицький івно р, головою якого був ректор університету Венц Ган, очолював шкільництво краю до 1802 р.

90-ті роки XVIII століття характерні великим числом губерніальних розпоряджень про створення шкіл, особливо сільських. Ці розпорядження оголошували в своїх курендах консисторії, вимагаючи від священиків активної роботи по розвитку шкільництва. Зокрема, серед цих розпоряджень були: рескрипт від 30 грудня 1790 р. про оплату вчителям в тих громадах, які не мають коштів на утримання вчителя, але де діти добре відвідують школу: рескрипт від 4 серпня 1791 p., в якому вимагалось відкрити руські тривіальні школи в тих місцевостях, де не було такої польської або німецької школи та багато інших.

В той же час появилися перші спроби полонізації сільських шкіл. Так, заліщицький циркулярний уряд в 1791 р. своїм розпорядженням наказав аби українські дяки при церквах учили українську молодь „ruskim і polskim jezykieim” і з тою метою роздав їм українські й польські івно рядн, друковані на окремих таблицях. Що це не була загальна вимога уряду, видно із куренди єпископа Білянського в 1791 p., де виразно говориться, що мета сільської школи „початкова освіта в івно р”, а дальший обсяг освіти полишено нормальній школі.

Із вказаної куренди видно також, що однією із задач нормальних шкіл була підготовка вчителів для сільських шкіл, які